Всемирный день поэзии: лучшие стихи современности — на украинском

Для вас — подборка стихов, которые не теряют популярности

Традиционно 21 марта в мире отмечается День поэзии. Выходящие из души рифмованные строки — это источник ответов на многие вопросы человечества. Для вас лучшие украинские стихи всех времен.

По случаю Всемирного дня поэзии публикуем для вас строчки, которые люди заучивают наизусть. Пусть эта подборка поднимет настроение, подарит вдохновение и мотивацию.

Поэзии — на украинском:

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

такої спраглої жаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші,

такого безміру в добі!..

Це, може, навіть і не вірші,

а квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко

***

А буває, ідеш по світу,

і проходить повз тебе людина

так, неначе проносить квіти

і тобі віддає половину.

Ще і стебла від рук гарячі.

Озирнешся на неї здаля

і збагнеш – на промінь багатша

стала раптом твоя земля.

Ліна Костенко

***

Я йду темно-сірими вулицями

Міста, де вперше зустрілися ми.

Йду я і мрію побачити знов,

Моб болючу, трагічну першу любов.

Бо в цей самий час, кожного дня,

Ти йдеш із роботи додому одна.

Нарешті тебе я у натовпі бачу,

І крила з’являються в мене неначе.

Моя серце гаряче б’ється частіше,

Нема на цім світі ніж ти чарівніше.

Твоє чорне волосся й блакитні ці очі

Приходь у сон мій кожної ночі.

Але ти й не помітиш, що тебе я чекаю,

Зо моїм почуттям не видно і краю.

Ти йдеш собі далі. Твій погляд, мов лід,

На серці моєму викарбовує слід.

Скотилась щокою кришталева сльоза,

В душі моїй темрява, злива, гроза.

Про те, що кохаю ти й гадки не маєш,

І навіть, як звати мене ти не знаєш.

Та ввечері завтра прийду сюди знов,

Щоб зустріти тебе – моя вічна любов!

Анастасія Пономаренко

***

Добре, добре, знищуй листи,

стирай номери, пали мости,

просто стирай, просто громи,

ми вдосталь мали цієї зими.

Знищуй коди, знищуй замки,

теплі промені серед ріки,

знищуй підозри, знищуй сміх,

довіра сходила на нас усіх,

тому знищуй те, що дісталось тобі,

те, що вигадалося в боротьбі,

те, що втратилося без жалю,

те, що я і дотепер люблю.

Стирай адреси та імена,

ти й далі лишаєшся така одна,

таких як ти важко знайти,

пали ці нікому не потрібні мости,

пали книги, пали словники,

готельні чортові рушники,

постіль зі слідами чорнил,

ошмаття прапорів та вітрил,

знищуй голос, знищуй слова,

ти далі будеш так само жива,

знищуй усе, що створила сама.

Все буде добре. Триває зима.

Забудь кожен із осінніх домів,

забудь усе, що я умів,

забудь усе, що вміла ти,

пали ці обірвані мости,

випалюй сліди поразок і втрат,

раптом захочеш повернутись назад,

раптом згадаєш собі ще раз,

після всіх проклять і образ,

як добре було, як нестерпно було,

як тебе нищило і вело,

як це торкалось твоїх основ,

як просто все це почати знов.

Тому краще знищуй, краще пали,

неважливо хто, неважливо коли,

неважливо навіщо, неважливо з ким.

В тебе попереду ще стільки зим.

Сергій Жадан

***

За хвилину до того, як випаде дощ,

ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском

ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж

твого тіла і враз його стиснуть.

Так легкі голуби, на вулицях кинуті,

відчувають смак їжі за мить до годівлі,

так солдат, що за хвилю повинен загинути,

відчува деформації у власному тілі.

Сміх, що має до мене назавтра прийти,

розпізнаю сьогодні поміж плачу я.

За хвилину до того, як з’явишся ти, —

я тебе передчую.

Сергій Жадан

***

В кожне слово впиватися спрагло — це не зрівняєш ні з чим.

Наші часи колись перепишуть із твоїх повідомлень і записів.

Знаєш, тут так багато захищеності

і так багато беззахисності.

Ти кажеш, що вчишся впізнавати своїх за порохом і алфавітом.

Я кажу — знаєш, тут стало багато мороку, але й стільки світла.

Ти кажеш — це прикро, але я зовсім не пам’ятаю тебе таку.

Я не знаю, про що ще говорити, тому ти просто будь на зв’язку.

Ця зима як тривала хвороба, і ми нею вражені всі.

Але ти просто роби що робиш, мій друже з долютневих часів.

І аж до першого дня весни пиши слова мені випадкові.

Так багато війни. Багато війни.

Так багато

любові.

Тетяна Власова

Сніг пішов, уривчастий, ніби наші розмови зараз.

Сніг пішов, сьогодні вівторок чи вже неділя?

Сніг пішов, я вперше в житті йому не радію.

Сніг пішов, ти ніколи не була мені так близька.

Сніг заходить у місто, слідом заходять війська.

Я не знала, що за кордоном зима може нічим не пахнути.

Сніг пішов.

Сніг пішов.

Друг загинув під Бахмутом.

Сніг пішов, його мамі далі ходити тінню.

Сніг пішов, у Херсоні знову знайшли катівню.

Сніг пішов, хай у тебе буде міцніша каска.

Сніг іде, а із вас хай ніхто більш не йде, будь ласка.

Сніг іде, ми сьогодні такі собі співрозмовники.

Сніг іде, ну з‘явись нарешті зеленим вогником.

Знаєш, я тут складаю зі снігу контури твого лиця.

Сніг іде. Кожна зима закінчується.

Навіть ця.

Тетяна Власова

Раньше мы писали стихи о весне и любви. Для вас — подборка стихов, поднимающих настроение.