Маємо для вас цікаву добірку на будь-який вечір!
Щороку 24 серпня ми відзначаємо День Незалежності України. І якщо раніше (покладемо руку на серце) для більшості з нас це було просто іще одно свято – такий собі додатковий вихідний, можливість “видертися“ кудись за місто на вікенд, то зараз все інакше. Все змінилося. Ми зрозуміли, ми відчули що таке Незалежність і яку непомірну ціну доводиться за неї сплачувати…
На честь свята ми у редакції згадали свої улюблені фільми, в яких герої тим чи інакшим способом виборють нам право жити у своїй країні. Дивимось.
“Казка про коника”
Це документальна стрічка, яку варто подивитися. Бо вона багато у чому цікавіша за ігрові фільми. Тримає у напрузі так – що і досвідченим сценаристом не снилося!
Уявіть собі колоритного дядька – лисого, з пронизливими очима та з довгою білою бородою. Дядька цей – художник Анатолій Лютюк, який вже багато років живе в Естонії. Здавалось би, ну і жив би собі далі – без вибухів та повітряних тривог. Але ні, - Лютюк постійно їздить у відрядження – на Схід України, де під кулями (і це не метафора-перебільшення) збирає історії про… добрих людей. Про тих, хто навіть на війні не розплескав себе і залишився людиною. Попри все. З цих історій наш герой потім робить саморобні, пречудові книги. Сповнені мистецтва та ніжності.
“Довбуш”
Здавалось би – до чого тут Незалежність? Коли йдеться про таких собі гуцульских Робін Гудів, що повстали проти польської шляхти. Але це лише на перший погляд. Бо насправді режисер Олесь Санін створив історію боротьби за волю. А “воля” – то рідна сестра “незалежності”. Чого варта лише прекрасна фраза головного героя Івана Довбуша у блискучому виконанні Сергія Стрельникова: “Хто прийде мені в хату і буде правити як я маю жити — вихаркає свої печінки”.
З мінусів – забагато пафосних монологів. З плюсів – сюжет та яскраві історичні костюми. Фільм має бюджет у 120 млн грн – це одна з найдорожчих стрічок в історії українського кінематографа.
“Мирний-21”
Дивитися фільм Ахтема Сеітаблаєва без мокрих емоцій на очах неможливо – якщо ти тільки не каменюка якась… Історія українських прикордонників, які у 2014 році не склали зброї (події відбуваються на Луганщині), не зрадили присязі і прийняли бій. Роль одного з наших військових виконав актор Павло Лі – молодий, талановитий і гарний хлопець, який загинув під час вторгнення у 2022 році. Він до останнього намагався рятувати людей в Ірпіні…
“Да мы в Харькове будем через 3 дня!”, - говорить один з бойовиків. І чує у відповідь спокійне: “Если широко шагать – можно и штаны порвать”. Гідне кіно про звичайних героїв – не рембо якихось там, а наших хлопців.
“89 днів”
Ще одна потужна документальна стрічка у нашій добірці (і це недивно, вражаючих художніх фільмів про те, як Україна виборювала волю у нас на пальцях однієї руки можна порахувати – але, ми впевнені, все ще попереду – бо, насправді, є про що розповідати – болючих і великих сторінок у книзі нашої історії пребагато).
Ця стрічка про Харків. Той самий Харків – колись російськомовний. Той, яким сьогодні пишається уся країна, з гордістю називаючи місто незламним… Це історія людей, які від початку повномасштабного вторгнення покинули свої домівки і перебралися жити на станції харківського метрополітену. Це історія їхніх страхів, болю та перемог.
“Нескорений”
Історія Романа Шухевича (Григорій Гладій), який відмовляється емігрувати за кордон і залишається на своїй землі із залишками нескореної Української повстанської армії.
З мінусів – спартанський (тобто копійчаний) бюджет, де півсотні акторів зображують кількатисячну армію. З плюсів – пречудовий Гладій, якому вдалося створити по-справжньому переконливий і глибокий образ головнокомандувача УПА. Проте цю стрічку варто розглядати лише як певну репетицію перед появою майбутнього проєкту, присвяченому життю та смерті Шухевича. А таке кіно повинно обов’язкового з’явитись. І чим раніше – тим краще!