День святого Валентина — особлива дата всіх, хто закоханий та любить…
Наші читачі продовжують готуватися до найромантичнішого свята — Дня закоханих, а ми в нашому розділі «Свята» на допомогу публікуємо все, що вам може знадобитися в контексті святкової дати. У цій статті — те, що допоможе створити романтичну атмосферу та навіть зізнатися в почуттях. Не шукайте красиві вірші про кохання деінде — справжні перлини української поезії вже тут.
Українська інтимна лірика — це справжня мелодія серця, сповнена ніжності, щирості та глибоких почуттів. Вона пронизана чарівною поетикою кохання — від палкої пристрасті до тихої, ніжної відданості. Наші митці, філігранно володіючи словом, дійсно вміють торкнутися до струн душі. І в період святкування Дня закоханих поетичні рядки набувають ще більш глибоких сенсів.
Наступні вірші окриляють, надихають, змушують серце тріпотіти, адже говорять про найважливіше.
Вірші про кохання: неймовірна поезія до Дня Валентина
Далі ми зібрали найбільш зворушливі вірші про кохання від українських поетів. Романтичний настрій 14 лютого гарантовано!
***
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку —
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,
Той шепіт мою душу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається,
Півподиху у горлі застряває.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко,
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку.
Григорій Чубай
***
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Тарас Шевченко
***
Затремтіли струни у душі моїй…
Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній…
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!
Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш…
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.
Олександр Олесь
***
Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.
Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов.
Коб віра сильная й могучая десниця.
Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, —
Отак, красавице, і я тебе люблю.
Іван Франко
***
Я люблю твої очі у мрії,
Ті, що глянули в душу колись,
В них мої сподівання й надії
Дивним карбом навік запеклись.
Я узяв тих очей таємницю
І зіниці твої золоті,
Наче воду з ясної криниці,
Щоб разхлюпати людям в житті.
І дивились на мене ті очі,
Як веселки, з-під маєва брів,
Тож диханням твоїм опівночі
Я людей у житті обігрів.
І коли ти повернешся знову,
Прочитаєш ти в людських очах.
Свою душу легку і шовкову
По стежках, по лужках, по ночах!
Андрій Малишко
***
Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
Василь Стус
***
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
Ліна Костенко
***
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Максим Рильский
***
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
Володимир Сосюра
***
Я жив би з тобою на дикому острові
чи в затінку кришталевої люстри,
бо жити з тобою — нормально і просто
й життя не минає пусто.
І ранок завжди обіцяє зустріч,
а вечір завжди натякає на більше.
І в мозку на смітниках і пустищах
цвітуть і буяють вірші.
Густішає чай і вариться кава,
контрольні дві сигарети.
Все співпадає цілком нелукаво —
знаки, предмети, прикмети.
Все випадає зі схем і матриць
і йде за козиром козир.
Ми виграємо найважчу з партій
і переходимо в прозу.
І проживаєм життя словами,
Буквами, числами, фразами.
Нуль розділових знаків між нами —
ми завше пишемось разом.
Юрій Іздрик
***
Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля,
спів калиновий піниться над водою —
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хугою світовою,
тільки Тобою, тільки Тобою.
Василь Стус
***
Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви…
Димлять століття, води і народи…
Моя ви пам’ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні…
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.
Микола Вінграновський
***
людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого можна себе помножити
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти — реальний що ти — існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини — спіймає звіра
не зловить звіра — віднайде бога
не знайде бога — візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в сóбі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає...
людина сама нічого не може —
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу…
помовч…
подихай…
Юрій Іздрик
***
Вимріяна і близька донині,
Незнайома, але й знана теж,
Заховавшись в довгій самотині,
Вже мене не кличеш, не зовеш.
Спогадами не повернеш хвилі,
В сумі сновидіння не відкинь,
Не скорись непам’яті в знесиллі
І фантазувати не покинь.
Не зрони кохання в теплім гніві —
Ти мені дорогу перейшла,
Опустивши очі мовчазливі,
Лиш на серці легкий сплеск весла.
Може, ти нічого не забула,
Може, ти і досі зберегла
Серце, розтривожене і чуле, —
Тільки все припорошила мла.
Василь Стус
***
Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.
Василь Симоненко
***
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Ліна Костенко
Сподіваємося, ці поетичні рядки наповнять серця романтикою та зцілять душі.
Також пропонуємо вашій увазі найкращі привітання з Днем Валентина своїми словами. Зворушливі рядки для вашої другої половинки ви знайдете за посиланням.