Радість треба заслужити? Військовий психолог розповів, як "виховання Попелюшки" краде нашу радість (ВІДЕО)
Як українці знецінюють свої маленькі радощі та шкодять власному здоров'ю
Дитячі травми, що проявляються у дорослому віці, досить поширене явище. Особливо в Україні, де дитинство багатьох із нас минало на руїнах совдепії, з усіма додатками на кшталт “Це не чіпай — це на свято”, “А ти заслужила на нове пальто?!”, “Багато хочеш — мало отримаєш”, “Гроші — не головне для нормальної людини” і так далі. Ми раніше розповідали про 5 звичок "хорошої дівчинки", які заважають щасливо жити. Тепер же поговоримо докладніше про “заслуговування на радість”.
Розібратися у цьому питанні допоможе Андрій Козінчук — військовий психолог. В ефірі мультимедійного проєкту “Архетип нації” він розповів про емоційну грамотність і “виховання Попелюшки”. Зокрема, чому українці часто відчувають, що радість треба “заслужити” і як це впливає на наше здоров’я (спойлер: негативно).
Що таке “виховання Попелюшки” і чому нам воно шкодить
У частини українців є така парадигма: я маю заслужити радість. Це йде з дитинства, коли, щоб тобі купили нові кросівки, треба чверть закінчити нормально, або щоб поїхати в табір, треба "поводитися по-людськи". Потім, коли ти стаєш дорослою самостійною людиною, це все залишається з тобою, і починається: "Я заслужив піти в ресторан", "Я заслужив собі купити нові джинси", "Я заслужив нарешті відпочити".
А насправді, якщо в тебе штани протерлися, у тебе є тільки два варіанти: до швачки або в магазин. Радість заслуговувати не треба, наголошує психолог!
Це називається "попелюшкове виховання": щоб піти на дискотеку, треба 40 трояндових кущів посадити чи зерна перебрати. Радість — це найголовніше, тому що радіти — це не просто нормально, а життєво необхідно. Гормони, які виділяються (окситоцин, дофамін), беруть участь в обміні речовин. Це як потреба. Чи заслуговує мобільний телефон, аби його заряджати? Якщо його не заряджати, він не буде працювати. І у нас це те саме.
Зрозумійте: ага, я радію! Я пішов, купив шаурму, і я її не просто з'їв з думкою "Боже, я і так жирний, навіщо я це роблю?", а з'їв і радієш цьому.
Треба навчитися усвідомлювати свої емоції. Якщо мені сумно, треба це сказати. Сказати: "Я боюся", "мені страшно" або "я злюся на тебе". Не "ти шматок лайна" — це вже перехід на особистість, а "я злюся на тебе". Або "мені гидко", бо людина щось зробила чи не зробила. Наприклад, "Мені гидко, що мій батько не захистив мене, коли мене лаяли".
Тобто, перед тим, як проявляти емоції, нам важливо з ними побути. Прийняти все, що в нас є, і нарешті почати насолоджуватися тим, що приносить радість, та навчитися правильно реагувати на те, що нас засмучує.
Раніше ми писали, чому звичайна крапка стала проявом пасивної агресії. Психолог розповів, як текстова комунікація приховує наші справжні емоції.