Як це — виживати в ролі біженця за кордоном та займатись творчістю: Olena Nosalii розповіла правду. ЕКСКЛЮЗИВ

Розповідаємо, як наші біженці розвивають українську пісню за кордоном

24 лютого 2024 року — дата, яка змінила все для всіх. Кожен з нас до кінця свого життя буде долати наслідки цієї повномасштабної війни. Для сотень тисяч українців події минулих 3 років принесли трагедії, мільйони втратили домівки та рідних, ще мільйони були змушені покинути країну.

Але війна, як і все в нашому житті, змушує нас змінюватися, адаптуватися. Багато людей тепер розуміють, що вони насправді набагато сильніші, ніж думали. Зараз вони точно знають, що можуть не лише виживати у страшних умовах, а й ставати при цьому кращими.

Однією з тих, хто раз та назавжди змінив життя через війну, стала українська авторка пісень та співачка Olena Nosalii, яка змушена була покинути власний дім у Києві та пристосовуватися до життя біженки у Парижі — місті мрії, яке ледь не стало для неї найважчим випробуванням у житті. Як це було, вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для HOCHU.ua!

За ці роки артистка пройшла шлях від наляканої біженки до амбітної артистки, яка нарешті готова бути почутою. Співачка з унікальним тембром роками співала кавери, але тільки зараз знайшла сили піти далі та заявити себе як про сольну виконавицю, яка експериментує з жанрами дрім-поп та поп-соул.

У лютому 2024-го Olena Nosalii презентувала свій перший сингл «Люлі». Пісня присвячена українським дітям, які втратили дитинство та їх батькам, у яких була відібрана радість виховання.

«Люлі» — це колискова. Люлі — це фраза, яку матері співають своїм діткам століттями, щоб заспокоїти, їх, захистити та упевнити в тому, що все буде добре. Ця пісня присвячена всім українським батькам, які протягом цих 3 років кожного дня виховують дітей та намагаються зробити їх дитинство максимально щасливим. Також пісня може мати терапевтичний ефект для дорослих, тому що слово «Люлі» — універсальний код для нашої культури, який здатен налаштовувати на позитивний лад людину в будь-якому віці.

Хоча в мене поки немає своїх дітей, я розмірковувала, щоб я могла сказати своїм дітям під час війни. Що б я зробила, що б заспівала, аби заспокоїти своїх дітей, коли навіть сама не знаєш, чого очікувати від життя. Так народилася ця колискова,

Зараз, коли ми вже 3 роки живемо та працюємо в умовах війни, артистка аналізує свій шлях і трансформації, які знайомі мільйонам українців по всьому світу. Правда про життя і творчість в еміграції — далі у нашому матеріалі.

📍 Розкажіть, будь ласка, про ваше життя до початку повномасштабної війни. Якими були плани, цілі?

Напередодні 24 лютого 2022 року я готувалася до випуску свого першого релізу і працювала над новим матеріалом. Пам'ятаю, що остання пісня, над якою я працювала тоді, давалася важко, через перенесений covid. Але сама пісня давала енергії рухатися далі, сподіваюся що цього року вона побачить світ.

📍 Ви пам'ятаєте, власне, 24 лютого 2022 року? Що тоді відбувалося з вами, де ви були та що відчували?

Я була у Києві, вдома, у своєму ліжку. Прокинулася близько 5 години ранку, від гулу, який йшов із вулиці та від того, що сигналізація у квартирі розривалася. Одночасно дзвонив телефон. Пам'ятаю, що звістку про те, що почалася війна, я отримала від подруги з Одеси. Того ранку я з вікон бачила, як формується велика черга машин, з людьми, що тікали. Я не чула своїх думок, думаю в ті перші дні, я була паралізована страхом.

📍 Як ви прийняли рішення виїхати?

Не одразу я про це думала.. Пробула вдома ще 2 дні. Тоді я просто не розуміла, що відбувається, Потім зустріла сусіда, який із сім'єю вирушав на захід України та запросив мене з ними. Я зібрала необхідне і вже через годину вирушила з ними. Кілька днів ми спостерігали за ситуацією.. Маю сказати, що не пам'ятаю багато з тих часів, через стрес: я мало спала, а кожна тривога, яка лунала скувала і думки, і дії.

Частина моєї сім'ї живе у Польщі вже певний час, тож було прийняте рішення їхати у Варшаву.

📍 Що відбувалося у перші місяці біженства? Що найгірше було у ці часи, а що навпаки — приємно здивувало?

Європа зустріла мене дружньо. Люди допомагали багато один одному. У перші тижні я познайомилася із музикантом із Києва, також знайшла гітару, і знайшла людей, які займалися волонтерством: разом ми почали співати у волонтерському центрі та підтримували людей.

Але дуже швидко я зрозуміла, що хочу рухатися, тож вирушила у Париж, не знаючи мови, і взагалі нікого, хто міг би мене прихистити. Але, як то кажуть: грошей мало — не біда, як є друзів череда. Тож мені допомогли знайти тимчасове житло.

Найгіршим відчуттям в той час, напевно був страх, який був присутній постійно: невизначеність, самотність, виснаженість. А приємно здивувала мене родина французів, в якої я перебувала перші пів року біженства — Івілін і П'єр, яким на той момент було 74 роки. Їх можливість взяти мене, допомогти та піклуватися про мене було великим подарунком долі.

📍 Аналізуючи минуле, що б ви порадили сама собі і тим, хто потрапив або може потрапити у такі ж обставини?

Зараз я розумію, що єдине, що мені дійсно допомогло вистояти і продовжити рух - це терапія. Це постійне піклування про себе.

📍 Як події 2022-2023 років вплинули на вашу творчість?

Я перестала боятися бути не ідеальною, не трендовою, і перестала ховати в стіл свою творчість.

📍 Розкажіть, будь ласка, більше про ваш сингл “Люлі”? Як він був створений?

Тема насильства, особливо коли це стосується дітей і жінок, завжди була для мене важливою. Ця пісня була створена, на превеликий мій жаль, через біль, який є частиною мене самої й по цей час. Але влітку 2022 року, коли він був надто руйнівний і нестерпний, я поділилася своїми думками зі співавторкою пісні Анастасією Мурміль, попросила допомоги закінчити пісню.

📍 На що чекати від вас у 2025 році?

Нових пісень, різних пісень. Чекати, що я буду різною, але я буду розмовляти із своїм слухачем тільки про те, що я знаю.

📍 У ці пам'ятні та страшні дні, що ви хотіли б побажати українцям?

Піклуватися про себе. Знати, як піклуватися про себе. Звертатися за допомогою. І вірити. Безупинно вірити в нашу Перемогу! 💙💛