27-річний український художник В’ячеслав Данг відомий як один з небагатьох тату-майстрів у світі, хто на високому рівні володіє технікою whip shading. Ця техніка дає змогу відтворити на шкірі академічний рисунок.
Картини на тілі, що створює Viacheslav Danh, максимально деталізовані й реалістичні, а гра світла й тіні повністю занурює глядача у зображення.
— В’ячеславе, про ваш талант заговорили у 2021 році після вашої першої перемоги на фестивалі Kharkiv Tattoo Convention. Вам було, якщо не помиляюся, 23 роки. А скільки часу до цього ви займалися тату?
— Уперше я побачив тату у 13 років. Зараз і не пригадаю, що саме там було зображено, але пам’ятаю, як тоді подумав: «Прикольний елемент стилю». Я сприйняв його як футболку чи шорти (сміється). Коли мені набивали перше татуювання і я спостерігав за процесом, то зазначив для себе: нічого складного в цьому нема, якщо вмієш малювати. А я малюю з дитинства, причому люблю копітку роботу, де багато дрібних деталей.
Своє перше тату я зробив другу у 17 років. Це була голова сови за власним ескізом. Коли промальовував деталі, раптом усвідомив: тату є справжнім мистецтвом. Пізніше я дізнався про техніку whip shading, яка полонила мене — таке поєднання реалізму й графіки на точковій текстурі неможливо передати ані пензлем, ані олівцем!
— Але до популярності ви йшли досить довго.
— І це був нелегкий час. Я навчався на архітектурному факультеті в харківському університеті, активно шукав будь-яку роботу й паралельно опановував тату-майстерність. Тоді ж познайомився з майбутньою дружиною Олександрою, яка дуже допомогла моєму професійному розвитку: шукала студії, де б я міг працювати, їздила зі мною на співбесіди, облаштувала в нашій першій спільній квартирі окреме місце, де я приймав клієнтів.
Саме вона побачила оголошення про вакансію в одній з топових тату-студій. Я пройшов співбесіду й почав працювати у професійній команді. Паралельно зі своєю роботою Олександра допомагала просувати мій стиль через соціальні мережі. Це було складно, адже тоді я вважався новачком у сфері. Дружина заробляла більше, але жодного разу не дала мені відчути себе менш значущим — і за це я їй дуже вдячний. Загалом я впевнений: коли б не її підтримка, у мене навряд усе вийшло так, як є зараз.
— А потім ви взяли участь у Kharkiv Tattoo Convention і зрештою прокинулися знаменитим.
— Ну, не те щоб прокинувся і прямо став зіркою (сміється). Але певна впізнаваність з’явилася.
На конвенцію я готував масштабний проєкт — тату на всю спину: скульптура Давида з головою Голіафа, доповнені зображенням лева й архітектурного фону. Я створив детально пророблений дизайн. Ескіз вийшов потужним, глибоким і технічно складним. Я представив цю роботу в категорії «Загоєне тату у стилі графіка» й несподівано для себе здобув перше місце. Ось тоді мій світ перевернувся: я усвідомив, що мої роботи не лише подобаються людям, а й вражають суддів. Найсильніші майстри з різних країн визнали проєкт новачка найкращим у категорії!
Я зрозумів, що на правильному шляху. Наступного дня ще одна моя робота отримала призове місце, і це стало черговим підтвердженням: я рухаюся у правильному напрямі, мій стиль та підхід до деталізації мають цінність і впізнаваність.
— Майстрів, які володіють унікальною технікою whip shading, у світі можна перелічити на пальцях.
— Це дуже складна й копітка техніка, яка потребує великої майстерності й терпіння. Загалом таке тату можна виконати будь-якою голкою, але я надаю перевагу 3 Round Liner завтовшки 0,30 мм, що складається з трьох голок, зібраних у щільний пучок. Вона ідеально підходить для тонких контурів та дрібних деталей і створює особливий візуальний ефект — ніби на тілі людини малювали, як на папері. Та з огляду на те, що шкіра має свою текстуру, відтінки й тіні, картина виглядає значно глибше й виразніше.
Я вважаю, що техніка whip shading має колосальний потенціал. Тож постійно працюю, аби якнайбільше його розкрити, паралельно вдосконалюючи власний стиль.
Люди, які приходять до мене, хочуть через тату передати особисту історію, тому моє завдання не просто створити дивовижний малюнок, а об’єднати емоції людини в єдину гармонію й передати їх максимально реалістично.
Авторка: Діана Вербова