"Не хочу обмежувати свій успіх однією країною": Valeriia Vovk про карʼєру в США, благодійні тури та ставлення до України за кордоном. ЕКСКЛЮЗИВ

Вона поїхала в США за мрією, а знайшла там своє покликання

У 18 років вона здійснила свою підліткову мрію та переїхала в США. Отримала стипендію в одному з найпрестижніших музичних коледжів світу, пережила самотність еміграції, війну та внутрішні переломи, але не здалася та почала створювати неймовірну музику, в яку закохуються навіть ті, хто не розуміють української мови.

Сьогодні Valeriia Vovk (Валерія Вовк) — не тільки інді-артистка з Нью-Йорка, а й голос української культури за океаном. Співачка збирає десятки тисяч доларів на допомогу військовим через музику та не уявляє свого життя без благодійності.

Ексклюзивно для "Хочу!" Валерія розповіла про свій шлях — від дитячих пісень у блокноті до сцен у США. Інтерв’ю читайте далі!

Валеріє, з 2020 року ви живете в США. Розкажіть, будь ласка, про свою історію — чому саме цю країну обрали для навчання та життя?

Мрія навчатися у штатах зʼявилась, коли мені було 14 років. Я споживала американську музику, бачила, як герої серіалів і фільмів проходять вступи в музичні університети та скільки там можливостей для зросту. Мене це дуже надихало. У 18 років мені вдалося здійснити свою мрію та отримати великий сколаршип (це грант або стипендія для студентів — прим. ред.) в Berklee College of Music.

Я навіть уявити собі не могла, що таке могло статися. Просто вирішила повірити в себе і спробувати пройти прослуховування.

Що було найскладнішим у переїзді? 

Розставатись зі своїми рідними завжди складно, а особливо на такий довгий проміжок часу. Я дуже сімейна людина і тому перші роки наодинці мені далися не просто.

А чим життя в США найбільше відрізняється від України для вас?

Коли я тільки переїхала, мене найбільше вразила різниця в освіті. Тут тебе вже під час навчання одразу підготовлюють до того, щоб реалізуватись в індустрії, після випуску. Берклі має велику кількість музичних факультетів: написання музики для кіно, продюсування і композиція, музична інженерія, написання пісень тощо. Нещодавно навіть зʼявився факультет з написання саундтреків для компʼютерних ігор. Також на кампусі є ресурси з карʼєрною, психологічною, фінансовою і іншими підтримками. Тобто ти потрапляєш в середовище з найкращими умовами для засвоєння інформації та навичок. В мене тоді зʼявилась мрія колись створити школу музики в Україні, яка буде схожа за програмою і структурою до Берклі.

Чи був момент, коли хотілося все кинути та повернутися додому?

Мій випуск з коледжу припав на перші пів року війни. Я була розгублена і виснажена. Мені дуже хотілось додому, але я вирішила використати можливість отримати практичний досвід у США, яку надають випускникам після завершення навчання. 

Я сфокусувалась на культурній адвокації: розвинула свою аудиторію та навчилась організовувати благодійні концерти і тури, які популяризують українську музику та збирають кошти на підтримку України, залучаючи міжнародну аудиторію. Попри те, що я дуже сумую за домом, я бачу цінність у своїй діяльності в США. Вважаю, що в такі складні часи важливо зосереджуватись на тому, що ти робиш найкраще, і використовувати свої ресурси для розвитку та поширення української культури, адвокації та благодійності.

А як взагалі почалися ваші стосунки з музикою — чому обрали саме це ремесло?

Скільки себе памʼятаю, в мене було бажання писати пісні. Ще бувши зовсім маленькою, я записувала їх у блокнот і потім співала батькам. В 5 років мама повела мене на концерт в музичній школі Столярського в Одесі, квитки на який дістала бабуся. Вона одразу вирішила мене записати на прослуховування і так розпочалися мої уроки з фортепіано. Я дуже не любила грати в дитинстві. Мої стосунки з фортепіано покращились вже в коледжі. Але я дуже хотіла писати пісні, любила уроки теорії та з часом почала займатись композицією. 

Ваші пісні досить особисті та відверті. Чи не страшно відкриватися перед людьми?

Через пісні відкриватись не страшно. Це мій безпечний простір, в якому я можу бути абсолютно вільною.

Коли я була молодшою,  мені було складно виражати свої думки і почуття. Написання пісень давало мені можливість зрозуміти краще саму себе, побути наодинці зі своїми думками і через сторітелінг, метафори і мелодії скласти їх в одне ціле. 

А щодо вашого особистого життя — чи маєте зараз кохану людину?

Так, я в стосунках з хлопцем вже декілька років. Ми познайомились в коледжі. Він пише музику для фільмів і ми разом написали й спродюсували мій перший альбом "Кінець моїх шляхів".

Чи складно будувати стосунки, коли ти артистка?

Складно, коли ви не на одній сторінці. 

Ви більше цінуєте стабільність чи емоції у стосунках?

Раніше я бігала за емоціями. Але у 2022-му році зрозуміла, наскільки світ нестійкий, і як легко може змінитись життя і почала цінувати стабільність більше.

Окрім музики, ви ще й пишете картини. Чи нема в планах масштабувати це заняття?

Колись це було моїм хобі, але зараз повністю зосереджена на музиці.

Нещодавно ви оголосили про свій перший сольний тур в США. Як взагалі виникло це рішення?

Це вже мій третій тур у штатах. Мені важливо систематично збирати гроші на підтримку військових і це моя найбільша мотивація. Тури поки що дають мені найбільше можливостей, для того, щоб це здійснювати. 

Чим цей тур буде особливим?

Це мій перший тур з виключно авторською програмою. Для мене це великий крок, бо раніше я переважно співала кавери. В цьому турі я буду ділитися піснями, які написала за останні 7 років. Це мої думки, емоції, переживання, моменти, які накопичились за цей час. Тобто ці концерти будуть набагато особистішими і близькими. Це новий етап для мене і я сподіваюсь, що моя аудиторія мене підтримає. 

У 2025 ви стали амбасадоркою фонду ТИХО. Як це сталося?

Я шукала організацію для співпраці, для того, щоб їздити в тури й підтримувати військових. А вийшло так, що Андрій Лиман, засновник ТИХО знайшов мене. Ми звʼязались в соцмережах і швидко зрозуміли, що нам треба співпрацювати. Саме завдяки підтримці Андрія розпочалась моя турова діяльність у штатах. Хочу також зауважити, що допомагати ТИХО, я можу завдяки благодійному фонду MRIYA, якій створили мої друзі в Бостоні. 

Ви вже проводили благодійні тури, в рамках яких зібрали понад 50 тисяч доларів. Розкажіть, як зараз в США ставляться до України — чи починає спадати інтерес до теми війни чи навпаки зростає?

Авжеж зацікавленість місцевого населення вже не така, як була на початку війни.

Тому я бачу велику важливість в концертах, виставках, культурних заходах, які не просто нагадують, що в нашій країні війна, а знайомлять іноземців з українським. Водночас я не перестаю зустрічати багато американців на своєму шляху, які є завзятими активістами чи просто щирими людьми, які підтримують українців усім, чим можуть. Відчуваю велику вдячність і тепло до цих людей.

А кого зазвичай більше можна побачити на благодійних заходах — українців чи американців?

Можна побачити багато українців. Але також стабільно приходять американці, яким цікава нова музика і культура.

А загалом, як американська аудиторія реагує на українську музику?

Американська аудиторія добре реагує на українську музику, навіть без розуміння мови.

Їх зачіпає настрій, голос і енергія. Є цікавість до культури й підтримка українських артистів. Загалом, емоція працює незалежно від мови.

Де особисто вам важливіше мати успіх — в Україні чи в США?

Україна є моїм корінням, основою, джерелом натхнення і любові. США дають мені платформу для реалізації проєктів на міжнародному рівні.

Я хочу не обмежувати свій успіх однією країною, а поєднувати ці два контексти. Прагну докластись до розвитку української музичної індустрії і водночас популяризувати українську культуру у світі, створюючи проєкти з соціальним впливом.

А якщо не секрет, скільки ви заробляєте на музиці? Це вже стабільний дохід?

Я вже заробляю музикою і реінвестую дохід у розвиток — записи пісень, відео та тури.

Чи є в вас хейтери? Якщо так — як реагуєте на них?

Не думаю. Є люди, які висловлюють свою думку, але переважно, коментарі, які я бачу в соцмережах сповнені позитивом і підтримкою. 

Про що ви зараз мрієте найбільше?

Мрію побачити Чорне Море, обійняти дідуся з бабусею в Одесі та провести час із рідними. Мрію про Україну, яка існує та розвивається без агресії й впливу російського світу. Також для мене важливо продовжувати поширювати українську мову і музику за межами країни та знайомити світ із нашою культурою.

Нагадаємо, що нещодавно РуханкоМен розповів про новий етап у творчості. Невже відомий артист наважиться на зміну псевдоніма? Читайте та дізнавайтеся!