💙💛
Здається, я знаю про нього все.
Все, що для мене справді важливо.
І це не про розмір чл*на чи банківського рахунку.
Я знаю, що вранці він спочатку п’є зелений чай, а потім каву з молоком. Що він жайворонок, а я – сова. Що він спить голяка, а я в піжамі, і, можливо, ночами він буде хропіти, а я стягуватиму з нього ковдру, щоб зігріти його своїми обіймами. Хоча парадокс в тому, що ми ще жодного разу не засинали і не прокидались разом. Проте подумки я починаю і закінчую кожен день з ним.
Знаю, що він сміливий та сильний, але при цьому неймовірно турботливий, освічений, вихований. Що він вміє слухати так, наче кожне моє слово – найважливіше для нього. Він мило картавить і чомусь хоче це виправити, а для мене його голос – найприємніший, хоч ми переважно листуємось. Знаю, що він чудово іронізує, а я частіше вдаюся до сарказму, і нам обом це подобається.
Я навіть іноді ревную його, що для мене взагалі не властиво. Так, я страшенно ревную, причому сама до себе, коли він фліртує зі мною. І це він ще не повернувся зі служби, коли довкола з’являться інші жінки.
Мені важливо знати, що робить його щасливим.
Важливо розуміти, як я можу бути частиною цього щастя.
Як хочу кожен день готувати йому сніданок, навіть якщо сама не їм вівсянку. Ввечері я сідаю на диван і думаю, як було б добре зараз просто спертись на його плече. Як буду дивитися в його неймовірні блакитні очі та радіти, що поруч зі мною найдобріший, найрозуміший, найбажаніший чоловік. А можна такі ж неймовірні блакитні очі моєму малюку, будь ласка?!
Знаю, що він любить баскетбол, а я – теніс, і що ж заважає нам грати разом?! Навіть знайшла казкове місце, де можна займатися і тим, й іншим, навколо суцільні виноградники, а їхати лише годину від міста.
Думаю, що мене буде зводити з розуму його запах, не різкий парфум, а щось глибше: ледь вловимий рідний аромат. Йому подобається моя посмішка, я посміхаюся кожен раз, коли чую звук повідомлення, сподіваючись, що це від нього. Пара для тенісу вже є, може ми створимо власну баскетбольну команду. Він дуже хоче родину, а я... я більше за все на світі хочу його!
Не знаю, чи він танцює, але мені подобається музика, яку він слухає.
Я не знаю, які у нього руки, в моїх мріях вони завжди теплі та лагідні.
Я не знаю, яким він буває – мовчазним чи дратівливим, коли втомлений, але точно знаю, що поруч з ним я розслабляюся. Поруч з ним я хочу бути кращою версією себе. Я навіть не можу уявити собі, щоб інший чоловік тепер мене торкається, це вже доходить до абсурду – записуюсь тільки до масажисток. Навіть спілкуюсь з зовнішнім світом вибірково, наче боюсь забруднитись об інших людей.
Покажіть мені хоч одну жінку, яка хоче бути сильною і незалежною?
Життя робить нас такими, щоб впоратися в моменті, а потім зустріти чоловіка, з яким можна зняти обладунки й розправити крила.
З ним спокійно, з ним можна бути впевненою, не вантажити його тягарем своїх проблем, а справді відчути себе в повній безпеці та прийнятті.
Він хоче, щоб моєю головною проблемою було: яку сукню одягнути, щоб піти з ним в театр. Лаяти, виховувати та маніпулювати – нижче його гідності, він вміє домовлятися.
Хочу навчити його любити свій День народження та робити для нього найкрасивіші свята. Хочу разом розвиватися та подорожувати, гуляти по замках Луари та картинних галереях Риму, їздити до батьків на Франківщину. Хочу прасувати йому сорочки, смажити сирники, читати новини, писати романтичні листівки. Хочу підтримувати в усьому, щиро радіти його успіхам, хочу пишатися ним просто так без приводу, і безмежно захоплюватися, коли привід все ж таки є. Здається, що я ніколи не покину звичку його ідеалізувати.
Що я скажу, коли він буде поруч? Коли вперше торкнеться моїх вуст, коли наші погляди зустрінуться? Зніяковію, зашаріюся, засоромлюся чи вдам сніжну королеву, наче моє сердце не вистрибує з грудей йому на зустріч?
Мене лякає і захоплює цей момент. Мить, коли реальність наздожене мою фантазію про Супермена. Коли він перестане бути просто повідомленням на екрані, стане диханням поруч та рухом у просторі. Чи впізнаю я його з першого дотику? Чи впізнає він мене?
Прикро, що в нас немає планів навіть на найближчий тиждень, бо війна не дає можливості їх будувати... В уяві я бачу його частіше, ніж будь-кого реального.
Десь там, за сотні кілометрів від мене він мовчки робить свою роботу, і завдяки цьому я можу продовжувати звичне мені життя. До зустрічі постійно лишаєтья тиждень - так я себе підтримую, але йому звісно кажу, що чекатиму скільки буде потрібно.
Весь натовп навколо перестав існувати, я більше не бачила нікого, коли нас познайомили. Там були сотні гарних чоловіків і сотні звабливих дівчат у відвертих сукнях. З першого погляду я знала, що хочу тепер тільки його, і вже точно знала, де хочу бути через десятки років. Разом! Щаслива, що того вечора він обрав мене і обирає кожен день. Постійно замружую очі, щоб поринути в солодкі думки про нас там, де ми вже сиві та безтурботні.
Вечір, сонце пірнає за горизонт моря, ми виходимо на терасу, в повітрі вже відчувається прохолода теплої ранньої осені, я кутаюсь в його синій піджак, в моїй руці келих червоного. Його пальці знаходять мої щоб переплестися. Він обіймає мене ззаду, пірнає носом в моє закручене вологе волосся і шепоче на вушко: "Люблю на тебе дивитися... непристойно та часто". Я повертаю голову й розтікаюсь в посмішці: "Не зупиняйся, милий". Це слова з яких починались “МИ”. Світ навколо - це просто тимчасова декорація.
Ще жодного разу ми не були разом. Але я вже знаю, як це - бути з ним.
Здається, я знаю про нього все.
Все, що для мене справді важливо.
Все, що так довго ховалося від мене між рядків!
Текст опубліковано з дозволу автора
Авторка: Наталка Щира