7 фільмів які варто подивитися до Дня українського кіно

Кожен із фільмів - це окремий шедевр!

Сьогодні – День українського кіно, яке завжди було особливим явищем – ще з часів великих фільмів Довженка та Параджанова. У наш же час у режисерів є ще більше приводів звертати на свої роботи увагу не лише вітчизняного – свого - глядача, а й усіх небайдужих кіноманів планети. Ми згадуємо найкращі українські фільми останніх років.

“Платон Ангел” (2011)

Все ж таки у Богдана Ступки, крім іншого, ідеально виходили ролі патріархів, батьків та дідів на чолі численної родини. Як правило, у таких родинах є свої скелети в шафі, свої видимі та невидимі недоліки – хоч на перший погляд все здається зразковим.

“Платон Ангел” Івана Войтюка (знятий режисером за мотивами п'єси сімдесятих років Олексія Коломійця, хоча дія перенесена у двадцять перше століття) – саме про таку родину. Восени родичі збираються на дачі – і Платон Ангел (Ступка) насамперед збирає з дітей гроші на ремонт та господарство. Ну а потім виганяє з дому сина Павлика, який надумав, не порадившись, одружитися з 18-річною студенткою… Дуже зрозуміле, “своє” кіно.

“Заборонений” (2019)

Цей фільм про великого українського поета, героя та мученика Василя Стуса – можливо, найкращий байопік в історії нашого кіно.Саме такі особистості, як Стус та такі фільми можуть надихати (і роблять це) у наші важкі дні – а що може бути найкращою похвалою “Забороненому”?

А починається все з теплої та трепетної романтики – вечір, у вагоні київського метро (десь на червоній гілці) Стус (чудовий у цій ролі Дмитро Ярошенко) знайомиться зі своєю майбутньою дружиною та музою Валентиною Попелюх (Діана Розовлян). Вони розмовляють про поезію, Стус читає Валентині свої вірші – і вони разом виходять на кінцевій… Усе найважливіше, найголовніше і найстрашніше розпочнеться потім.

"Історія Лізи" (2019)

Цей фільм Олександра Жовни – одна з найзворушливіших, найромантичніших, і звичайно ж, дуже трагічних картин українського кіно. Знайомляться хлопець і дівчина – у затишному кінотеатрі, де показують німе кіно про Петрарку та його любов до Лаури. Дивна і прекрасна дівчина, яку звуть Ляля (Дар'я Творонович) знає про Петрарку набагато більше, ніж автори фільму – чим підкорює не менш дивного парубка на ім'я Андрій, який працює кіномеханіком.

Вони п'ють разом каву після сеансу, потім виявляється, що живуть вони в одному будинку і навіть в одному під'їзді… Але в Лялі є таємниця – сестра Ліза, втім, таємниць у дівчини кілька… Сцени, в яких Ляля та Андрій опиняються в одному кадрі з героєм Чарлі Чапліна з «Вогнів великого міста» – просто прекрасні.

"Сторонній" (2019)

Якби Альфред Хічкок жив у двадцять першому столітті і був українцем, то цілком міг би зняти цей фільм – хоча, звісно, ​​у режисера “Стороннього” Дмитра Томашпольського є своя власна кіномова. Але тут вся справа в сюжеті, у зав'язці, яка вражає як глядача, так і персонажів, які знаходяться в кадрі з перших же секунд - під час виконання номера в невеликому басейні зникає ціла команда з синхронного плавання, шість прекрасних дівчат.

За роботу береться інспектор Глуховська (Анастасія Євтушенко) – але справу забирають за крок до розгадки. Через роки інспектор під виглядом пацієнтки лягає у водолікарню, в палату номер 126 із жовтими стінами, і знаходить у тумбочці книгу Томаса Манна “Зачарована гора”. Атмосферно? Так.

"Памфір" (2022)

Фільм був знятий ще до повномасштабного вторгнення – але й мирне життя на Буковині у фільмі Дмитра Сухолиткого-Собчука не виглядає таким вже світлим і пасторальним. Ні, з автентикою та пейзажами все чудово. За кадром постійно звучить ефір радіо "Буковина", з ранкового гірського туману виїжджає велосипед (точніше, "ровер" по-місцевому), персонажі розмовляють із характерним буковинським акцентом. Але!

За сюжетом, головний герой Леонід (він же цей самий Памфір), у минулому контрабандист або просто бандит, повертається із заробітків з Польщі. Дружина, після палкої ночі кохання, не хоче відпускати його назад закордон. Памфір піддається вмовлянням і вирішує залишитись – але, як виявилося, це було і необачним, і сміливим рішенням. Чесний фільм.

"Максим Оса" (2022)

Звичайно, це не зовсім історичний фільм – “Максим Оса” Мирослава Латика знято за однойменним коміксом Ігоря Баранька. Але зроблений фільм чудово - з технічної точки зору, ну а сам козак Оса дійсно виглядає справжнім супергероєм, та й поводиться відповідно.

За сюжетом похмурої осені 1636-го року польський король відправляє на Січ гроші – і Оса має допомогти доставити золото козакам. Ось тільки гроші зникають, Осу звинувачують у крадіжці – і тепер він мусить не лише виправдати себе, а й знайти справжніх злодіїв та вбивць. Актор театру на Подолі Василь Кухарський, який виконав головну роль, служив у ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення – Кухарського було тяжко поранено у бою у вересні минулого року. Актор та воїн помер 7 грудня 2023-го.

"Мій карпатський дідусь" (2023)

Один із найкращих українських фільмів останнього часу – ця сумна, і водночас життєствердна стрічка з Богданом Бенюком та молодим італійським актором Сімоне Коста у головних ролях.

За сюжетом, у Генуї мешкає українська жінка Ніна зі своїм сином Мікеле. Ніна в Італії вже шістнадцять років, але майже не говорить італійською, а син, який народився від випадкового зв'язку вже в Генуї, зовсім не знає української. Одного разу Ніна гине та виявляється, що єдиний родич Мікеле – його дідусь Михайло (Бенюк), якого він ніколи не бачив і який мешкає в Карпатах. Що ж, Мікеле думав, що залишиться на Івано-Франківщині всього два дні, розвіявши прах матері та виконавши її останню волю – але обставини складаються зовсім по-іншому…

Також ми раніше ділилися кінодобіркою головних фільмів вересня. Розповідаємо та показуємо, що будемо дивитися цього місяця у кіно.