"Мої пісні зберігатимуть пам'ять про подвиги і мужність": резидентка "Культурного десанту" Lana Rednich — про справжнє значення творчості

"Виступи перед цивільними набагато простіші. Але щоб виступати перед військовими, потрібно заслужити їхню довіру" (с)

Lana Rednich (Світлана Чередниченко) — військовослужбовиця, молодша сержантка ЗСУ та резидентка «Культурного десанту». З початком повномасштабного вторгнення вона доєдналась до військового оркестру, а згодом й до КД, де стала підтримувати героїв своєю музикою. Про магічний інструмент глюкофон, справжнє значення музики та красу серед війни ми поговорили у великому інтерв’ю. 

📌 Розкажи про свій шлях до музики?

Зараз я виходжу перед військовими з космічним глюкофоном, який надає моєму образу витонченості та ніжності. Але мало хто знає, що моє знайомство з музикою почалося зовсім інакше – з баяна. Це був досить нетиповий для дівчинки інструмент, і я почала грати на ньому вже в 6 років. Чому баян? Можливо, це було втіленням мрій моїх батьків, бо для мене це залишається загадкою. Але найважливіше – мені це подобалось.

📌 Як ти зустріла повномасштабне вторгнення? 

За 2 місяці до початку повномасштабного вторгнення я стала артисткою в Оркестрі ЗСУ на цивільній посаді, і моє коло спілкування почало поповнюватись військовими. Тоді я чітко для себе визначила: нікуди з Києва не поїду. Я залишилась з тими, хто готовий був боронити нашу землю, і йти вперед. Було страшно, як і всім, але головне – я зустріла це вторгнення поруч із людьми, які вірили в Україну.

📌 Як ти опинилась у Харкові у складі «Культурного десанту»?

«Культурний Десант» для мене — це не просто проєкт, це щось значно більше. Спочатку це буде випадкове відрядження – потрібно було, щоб одна з артисток оркестру поїхала на 10 днів до Харківського напрямку. Але ці 10 днів стали доленосними: я працювала з талановитими музикантами, познайомилась із режисером фільму «Довбуш», взяла участь у зйомках для UNITED24. Вже на третій день я зрозуміла, що хочу залишитися в КД.

Після повернення до Києва мені зателефонував Миколай Сєрга з пропозицією перевестись до їхньої частини та переїхати до Харкова. Я була щаслива – я їхала до свого місця сили, де ожила, і нарешті почала писати пісні, які вже можна почути на стрімінгових платформах. В цих піснях – нова я, з новою філософією життя.

📌 Розкажи про свою службу серед виключно чоловічої команди, чи викликає це складнощі?

Знаєте, працювати з чоловіками в команді – це як балансувати між силою і вразливістю. Коли я приєдналась до «Культурного Десанту», відчула себе молодшою сестрою, яку підтримують та навчають старші побратими. Ці талановиті люди не лише відкрили для мене Харків, але й дали відчути важливість моменту, в якому ми живемо. Вони ділилися своїм досвідом, і я росла, наповнювалась знаннями та розумінням.

📌 Як ти вважаєш, чи є краса серед війни?

Хто не бачив Донеччини та Харківщини, може уявляти їх лише з руйнівних фото в соцмережах, але природа тут дивовижна. Терикони, крейдові гори – це фантастичні пейзажі. А наші виступи в соснових лісах дарують відчуття спокою та гармонії. І знаєте, після виступів хлопці приносять букети з квітів, зібраних десь у лісі. Це неймовірно зворушує. І заходи сонця тут – просто магія. А наші військові, що приїжджають на БТРах – це як сцени з фільмів. Утомлені, трохи змучені, вони наближаються до нас у формі, інколи зі зброєю. Справжні бойовики, герої. Але з кожним днем я дедалі більше усвідомлюю, що навіть такі сильні та мужні люди потребують підтримки і відпочинку. І музика стає тим мостом, який дозволяє їм на мить відчути спокій і звільнити свої емоції. Моя мета – допомогти їм. Саме тому я вирішила вивчати психологію і залишатись у прифронтовій зоні. 

📌 Зараз ти працюєш у напрямку музичної терапії?

Кожне моє спостереження, кожна емоція перетворюється на мистецтво, яке допомагає торкнутися їхніх сердець. Під час постійного перебування за 10 км від фронту я краще розумію настрій військових, а знання з психології допомагають працювати з їхніми емоціями. Це моє місце, моя місія. Я поєдную музику і психологію, і бачу в цьому великий потенціал на майбутнє.

📌 Чи є різниця між виступами перед цивільними та військовими?

Виступи перед цивільними набагато простіші. Але щоб виступати перед військовими, потрібно заслужити їхню довіру. У них зовсім інше відчуття часу. Якщо їм не сподобається виступ – вони просто підуть, адже мають важливіші справи. Тому моя задача – дати їм нові емоції через мистецтво, щоб вони не пошкодували, що прийшли. Пісні мають бути чесними, розмови – відвертими. І найголовніше, що я зрозуміла – я служу їм, Титанам нашої країни, і йду з ними пліч-о-пліч на захист України.

📌 Ти взяла участь у проєкті «Фронтова студія», розкажи про свою пісню, що надихнуло тебе на її створення?

Потрапивши до Культурного Десанту, я отримала унікальну можливість глибше спілкуватися з військовими, що надихнуло мене вкотре переосмислити і переписати пісню «Сила». Саме тут, на Харківщині, вона набула нових значень і змісту. Я уникала використовувати вже добре відомі гасла, як-от "Слава Україні!" чи "Все буде Україна", прагнучи знайти власні слова, які б мотивували й закликали рухатися вперед. Пісня народжувалася протягом двох років, щоб у потрібний момент стати справжньою.

📌 Чи є в тебе плани розвиватись надалі у музиці?

Я переконана, що музика має неймовірну силу зцілювати душі. Особливо це важливо для тих, хто щодня постає перед труднощами та випробуваннями на фронті. Моя мета — створювати музику, яка буде не лише звучати, а й проникати глибоко в серце, підтримувати і надихати військових, дарувати їм відчуття надії та сили. Я хочу, щоб через мої пісні вони відчували, що не самотні, що їхні емоції і переживання важливі й зрозумілі.

📌 Яким ти бачиш своє життя після закінчення повномасштабної війни?

Після завершення війни моя робота особливо не зміниться, тому що розумію: навіть коли збройні конфлікти закінчуються, їхні наслідки залишаються з людьми на довгі роки. Багато військових будуть продовжувати переживати ті події, які вони бачили на власні очі, і це залишатиме відбиток на їхньому житті та душевному стані. Для мене важливо, щоб моя музика була поруч з ними, щоб вона допомагала їм у цей непростий час.

Я бачу своє завдання в тому, щоб писати пісні, які будуть вшановувати цих людей, висловлювати глибоку вдячність за їхню службу і самопожертву. Це не просто музика — це спосіб сказати "дякую" кожному, хто захищав і продовжує захищати нашу країну. Мої пісні стануть своєрідною вдячністю, яка буде зберігати пам'ять про їхні подвиги та мужність.

Це також спосіб для мене допомогти їм знайти спокій і зцілення через мистецтво. Я хочу, щоб мої композиції несли підтримку, щоб вони стали своєрідною терапією для тих, хто пройшов через війну. Військові заслуговують на те, щоб їхні історії були почуті і щоб їх запам’ятали, і я прагну зробити свій внесок у це через творчість. Я знаю, що мої пісні будуть не лише про те, що сталося, але й про те, як ці події впливають на життя військових і надалі. Тому моя робота продовжуватиметься, адже музика має силу не лише говорити про минуле, але й підтримувати в майбутньому, допомагаючи подолати біль і знайти нові сенси у житті після війни.