Міфи про мільйони та державну допомогу: як насправді виживають найбільші притулки України під час війни. ЕКСКЛЮЗИВ

CEO Gostomel Shelter Марія Вронська відверто розповіла про гроші, відповідальність і життя притулку зсередини

Коли люди переказують гроші притулку, вони рідко думають про деталі. Донат здається просто жестом підтримки — правильним, але абстрактним. Насправді за кожною сумою стоять дуже конкретні речі: миска, яку потрібно наповнювати щодня, рахунок за світло, який не може почекати, операція, що не відкладається «до кращих часів». Притулок — це не емоційна історія раз на місяць, а система, яка працює безперервно і тримається на стабільності.

Про те, як донати перетворюються на реальні інвестиції в життя тварин, чому прозорість є необхідністю, і що насправді відбувається по той бік зборів, ми поговорили з Марією Вронською — власницею та CEO Gostomel Shelter. 

📍 Сторонні люди часто не уявляють, як виглядає робота притулку зсередини. З чого складається типовий день великого притулку і які процеси він охоплює?

У притулку не буває «типових» днів, але є ритм, який не зупиняється ніколи. Ранок починається ще на світанку — і це не лише про годування. Це огляд тварин, перевірка води, прибирання, лікування, ветеринарні процедури та післяопераційний догляд.

Паралельно працює команда адопції, логістика, комунікація й фандрейзинг: дзвінки, документи, підготовка тварин до переїзду, доставка корму й ліків, координація волонтерів, звіти та збори коштів. Протягом дня — ремонти, нескінченні повідомлення й складні рішення, кого можемо прийняти, а кому змушені відмовити через брак місця.

Притулок — це не «місце, куди просто звозять тварин», а щоденна операційна система і робота 24/7. Але інакше ми просто не вміємо.

📍 Які базові потреби притулку потребують стабільного фінансування щодня — що є “фундаментом”, без якого робота зупинилась би?

Фундамент роботи притулку — це люди, корм і ветеринарія. Тварин не можна «поставити на паузу»: вони мають їсти й отримувати воду щодня, незалежно від погоди, новин чи стану зборів. Без якісного корму тварини починають хворіти, без постійного ветеринарного супроводу лікування стає неможливим.

Другий критично важливий блок — базова інфраструктура: електрика, опалення, вода, ремонти. Без світла чи тепла неможливо ні нормально годувати, ні лікувати. І ще є команда — не волонтери, а люди, які щодня фізично тримають притулок і яким потрібно платити зарплату.

До цього додаються комунальні витрати, паливо, медикаменти, дезінфекція та засоби догляду — речі, які не можна відкласти «на потім». Якщо хоча б одна ланка випадає, система починає сипатися дуже швидко, і першими від цього страждають живі істоти.

📍 Як змінюються витрати протягом року — зокрема взимку чи в період пікових рятувальних операцій? Чи має притулок резервні фонди на кризові ситуації?

Витрати у притулку ніколи не бувають рівними, але взимку вони зростають особливо відчутно. Потрібно більше корму, адже тварини витрачають більше енергії, різко зростають рахунки за електроенергію та опалення, додаються ремонти після морозів. Паралельно зростають і витрати на ветеринарію — саме в холодний період більше хвороб, ускладнень і загострень у старших тварин.

Окрема хвиля витрат — екстрені та масові рятувальні операції. Узимку їх найбільше: тварин знаходять у критичному стані, вивозять із прифронтових зон або після надзвичайних ситуацій. Такі витрати завжди непередбачувані й зростають миттєво.

Формування фінансової подушки — мрія кожного притулку, але в реальності більшість працює, зводячи кінці з кінцями. У якийсь момент усе тримається не на фондах, а на швидких зборах, підтримці людей і рішенні «робимо зараз, а далі якось витягнемо». Саме тому стабільні донати критично важливі.

📍 Чи допомагають притулку залучення корпоративних донорів та соціально відповідального бізнесу? Яку частку бюджету вони можуть покривати?

Корпоративні партнери — це опора стабільності для притулку. Саме вони допомагають закривати великі й критично важливі статті бюджету: корм, медикаменти, ветеринарні програми, ремонти та розвиток інфраструктури.

У складні періоди бізнес-підтримка дозволяє притулку не зупиняти роботу і не переходити в режим постійного виживання. На відміну від разових донатів, партнерство з компаніями дає прогнозованість, впевненість у завтрашньому дні та можливість планувати допомогу системно.

📍 Які саме механізми ви використовуєте для звітності? Як реагують люди на вашу відкритість? Чи помічаєте, що завдяки звітності донати стали стабільнішими?

На тлі благодійної втоми довіра стає ключовою. Коли зборів надто багато, людям часто здається, що їхня допомога «недостатня» і не має реального впливу. Саме тому для нас принципово важлива прозорість.

Ми регулярно публікуємо фінансові звіти, показуємо чеки, договори, результати лікування і говоримо не лише про успіхи, а й про складні моменти. Люди бачать реальні цифри, реальних тварин і реальні витрати.

Відкритість іноді може лякати на старті, але з часом саме вона формує довіру. Ми чітко бачимо: що більше прозорості, то стабільніші донати і більше постійних донорів, а не разових емоційних внесків.

📍 Як, на вашу думку, можна підвищити культуру благодійності в Україні і що для цього мають робити як притулки, так і бізнеси?

Благодійність важливо пояснювати мовою фактів, а не жалю. Це не про «врятувати один раз», а про системну відповідальність і довгу дистанцію. Культуру благодійності неможливо нав’язати,  вона з’являється там, де є довіра, чесність і прозорість.

Притулки мають бути відкритими: показувати не лише зворушливі історії з хепі-ендами, а й щоденну рутину, складні рішення, цифри, помилки. Коли люди розуміють, куди йдуть їхні гроші і що за ними стоїть, допомога перестає бути разовим імпульсом і стає звичкою.

Для бізнесу благодійність має бути не PR-акцією «для галочки», а довгостроковою інвестицією в суспільство — через партнерства, системну підтримку, участь у процесі. Важливо також говорити, що допомога може бути різною: не лише великими сумами, а й регулярними маленькими внесками, участю, поширенням інформації. Саме так благодійність стає частиною повсякденного життя і тоді вона справді працює.

📍 З якими найбільшими міфами або нерозумінням ви стикаєтесь під час зборів і комунікацій з людьми?

Найпоширеніший міф, що притулки «отримують багато грошей» або їх утримує держава. Насправді близько 95% притулків в Україні приватні й існують лише завдяки підтримці людей. Чим більший і відоміший притулок, тим більша щоденна відповідальність і витрати, а не «запас міцності».

Ще одне хибне уявлення, що донати йдуть «незрозуміло куди». Сьогодні все більше притулків працюють офіційно, з відкритою звітністю та прозорою комунікацією. Так само часто недооцінюють маленькі суми: здається, що 10—20 гривень нічого не вирішують, хоча саме регулярні невеликі внески тримають систему.

Є й очікування миттєвого результату або переконання, що притулок «зобов’язаний» прийняти всіх тварин. Насправді допомога — це довгий процес, а можливості завжди обмежені. Ці міфи підривають довіру й заважають притулкам стабільно працювати та планувати майбутнє.