"Світ мистецтва зі світом катувань": команда фільму "Пісні землі, що повільно горить" провела акцію на підтримку полонених

Знаменитості
Юлія Кацаєва

Юлія Кацаєва

Заступниця головного редактора

Ольга Журба влаштувала акцію на підтримку полонених на Венеційському кінофестивалі - подробиці
Премʼєра фільму "Пісні землі, що повільно горить". Фото instagram.com/slowburningearth.film

Одна з учасниць цього щемливого перформансу розповіла, яка ідея була закладена в образи на Венеційському кінофестивалі

На 81-му Венеційському кінофестивалі відбулася світова премʼєра стрічки “Пісні землі, що повільно горить”. Команда документального фільму серйозно поставилася до можливості стати “голосом” українського народу та нагадати світовій спільноті про війну, від якої потерпає Україна. Основною темою їх перформансу стала згадка полонених, яких утримує росія.

На червоній доріжці 81-го Венеційського міжнародного кінофестивалю команда фільму провела цілу мистецьку акцію. Більш детально про неї розповіла одна з учасниць — засновниця фонду “Доступ” Марія Кравченко. У своєму треді в X (в минулому Twitter) вона поділилася подробицями, як створювалися образи для учасників хідника та які сенси було закладено в особливий одяг від українських дизайнерів.

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ:
Related video
Премʼєра фільму "Пісні землі, що повільно горить" на Венеційському кінофестивалі на острові Лідо
Премʼєра фільму "Пісні землі, що повільно горить". Фото: Getty Images

81-ий Венеційський кінофестиваль відбувся на острові Лідо, Італія. Це відіграло важливу роль у перформансі українців. Адже світовій спільноті вирішили не просто нагадати про українських полонених, яких утримує росія, а наголосити на тому, що поки на острові проходить щорічний кінофестиваль, за тисячі кілометрів українців утримують в неволі, в нелюдських умовах для життя. Себто показати полярні світи — “світ життя та мистецтва зі світом катувань та смерті”.

Виникла ідея вказати відстань між двома локаціями: перша — острів Лідо, де традиційно відбувається Венеційський кінофестиваль, друга — одне з місць, де росія утримує українців у неволі. Це різні локації як на тимчасово окупованих територіях України, так і на території самої росії,
Венеційський міжнародний кінофестиваль, як і будь-яка світова подія, не минає без росіян. На жаль. Навіть цього року там було представлено декілька фільмів від і про росіян та російських військових. Тому нам було важливо бути виваженими, виглядати солідно і зробити будь-які дії тонко, по-мистецьки. Вже минули часи, коли можна було просто вийти з плакатом. Кожна наступна подія має бути продуманою. Бо Україна має звучати і має звучати якісно. Ніхто крім нас не може говорити про нас,
— зазначила Марія Кравченко.

Для виходу на червоний хідник було обрано одяг з колекцій українських брендів. І це, як зазначила Марія, теж відіграло важливу роль, адже не кожен дизайнер погодиться на те, аби його одяг “оновили”. І все ж до акції долучилися Tamar Keburia, Kachorovska, Andreas Moskin, Why Me та Knitel.

Режисерка фільму “Пісні землі, що повільно горить” Ольга Журба
Ольга Журба. Фото: Aleksander Kalka для La Biennale di Venezia та Олексій Мерцалов, treba.content

Мультидисциплінарна мисткиня та дизайнерка Аліса Любомська була тією, хто зробив одяг для хідника таким особливим. Адже вручну вона вишила відстань від острова Лідо до 8 вʼязниць та катівень (усього відомо про понад 170), де росіяни утримують українців.

Обрала ручну вишивку, завдяки якій кожна літера стала унікальною, а текст — ніби написаний від руки. Подібний до того, що люди пишуть у листах, що часто є чи не єдиним, хай і не певним, способом тримати звʼязок з полоненими. До того ж вишивка — це наш культурний код і такі елементи — додаткова можливість сказати, хто ми; показати, що це частина нашої культур,
— каже Аліса Любомська.
Перформанс команди стрічки “Пісні землі, що повільно горить” на Венеційському кінофестивалі
Володимир Усик, оператор фільму "Пісні землі, що повільно горить". Фото: Олексій Мерцалов, treba.content
ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ:

Нагадаємо, раніше "Довга Доба" Алана Бадоєва зворушила міжнародну спільноту до сліз на Олімпійських Іграх-2024. Усі охочі мали можливість на власні очі побачити телефони, за допомогою яких були зафільмовані численні злочини окупантів на початку повномасштабного вторгнення.