Мед для ушей: лучшие стихи Жадана, превращенные в хиты украинскими музыкантами (ВИДЕО)

Его поэзия как будто сама "просится" быть возложенной на ноты 🥰🎶

Сегодня, 23 августа, знаменитый украинский поэт, общественный деятель, автор ряда романов, военнослужащий и по совместительству фронтмен группы Жадан и Собаки, празднует 50-летие 🎉 По этому поводу Сергей Жадан уже презентовал новый альбом своей группы.

А мы тем временем решили вспомнить, какие из его стихов так пришлись по душе другим украинским музыкантам, что их теперь знает каждый 😍 Спецподборку крутых треков вместе с оригинальной поэзией поэта найдете в этой подборке от Hochu.ua!

"Океан Эльзы" feat. alyona alyona - "Країна дітей"

📕 Текст "Країна дітей" Сергея Жадана

Скільки печалей і скільки морок,
і ти вже не можеш ступити крок,
і вже зупиняєш серце, рахуючи втрати.
І так бракує добрих вістей
в країні, в якій так багато дітей
знають як варто жити й за що помирати.

Та клітка для птаха така тісна
і легко дається кожна весна,
і час обривається вранці відлунням прибою.
По нас лишаються радість і сміх.
Любити – це значить бути для всіх.
Вірити – значить уміти вести за собою.

Знову горять, горять мости і зводяться стіни,
але тримають нам горішні основи
діти, які які проросли у небо країни,
діти, що стали для нас продовженням мови.

Країна, яка не тримає зла.
Країна, яка тут завжди була.
Країна, в яку повертають дощі,
про яку так легко писати вірші.

Країна – більша за будь-яке зло.
Любити її за те, що було.
Любити кожне з її світань.
І в мене лишається пару питань.

Що нас тримає тут взагалі?
Нас так мало на цій землі.
Нам так щедро світять зірки.
Це діти вертаються від ріки.

Діти вертають в свої доми.
Це ми тут лишаємось жити, це ми.
Повен дім голосів і гостей.
Дихає тихо країна дітей.

BRUTTO - "Середні віки"

📕 Текст "Середні віки" Сергея Жадана

Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя – лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотньому шляху підбираємо мерців.

Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.

І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята.

І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.

І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є – це народний гнів.

Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім’я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.

Плач Иеремии - "Пластунка N"

📕 Текст “Пластунка N” Сергея Жадана

Так відступало твоє дитинство —
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.

Так ми жили — голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники бугі-вугі,
скурвлені діти міцного портвейну.

Ти одягала військові боти,
бігла до школи — пенал, олівчик.
Все ще попереду — перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.

Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю —
так починалася контркультура.

З теплими гільзами "Біломору",
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.

Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли

смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! —
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.

Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.

Тільки я знаю — між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.

Липне до уст почуття морфеми —
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб'єш на теми.
Так ми кохали. І нам — воздається.

Группа "Мертвий півень" - "Переваги окупаційного режиму"

📕 Текст "Переваги окупаційного режиму" Сергея Жадана

В один із днів повернеться весна.
З південних регіонів батьківщини
потягнуться птахи, і голосна
свистулька вітчизняної пташини
озвучить ферми і фабричні стіни,
і грубий крій солдацького сукна,
і ще багато всякого гівна.

Але печаль лягає на поля.
Нужда голімі розправляє крила,
докіль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жінку я люблю, вона просила.

Сумна країна у години скрут.
Блукає міщанин поміж споруд,
з усталеним природнім артистизмом
говорить і його словесний труд
повніє нездоровим еротизмом
і побутовим антисемітизмом.

Сколовши босі ноги об стерню,
старенький Перебендя коло тину
ячить собі, що, скурвившись на пню,
лукаві діти в цю лиху годину
забули встид, просрали Україну,
забили на духовність і борню,
і взагалі творять якусь фіґню.

Бідує місто. Кинувши фрезу,
робітники на заводському ґанку
лаштують косяки, бузять бузу,
розводять спирт, заводять варшав'янку
і, втерши соплі та скупу сльозу,
майовку перетворюють на п'янку.

Село мине спокуту цю тяжку.
Село — це корінь нації, це води,
що рушать берег. Молодь на лужку,
довірившись сільському ватажку,
заводить, навернувшись до природи,
народні сороміцькі хороводи.

Тому життя ніколи не втрача
своїх прозорих гомінких проекцій.
Стрімкий юнак, легке дитя ерекцій,
хапа за руку втомлене дівча,
і вже вони — аж дня не вистача —
займаються конспектуванням лекцій,
зневаживши вимоги контрацепцій.

І лиш зоря над містом пролягла,
юнак змахне краплини із чола
і молодечо усмішкою блисне.
Бо попри те, дала чи не дала,
у щастя людського два рівних є крила:
троянди й виноград — красиве і корисне.

Группа "Колір" - "Пливи, рибо, пливи"

📕 Текст "Пливи, рибо, пливи" Сергея Жадана

Пливи, рибо, пливи –
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.

Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.

Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім –
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети –
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.

Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.

Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.

Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.

"Тельнюк: Сестры" - "Сніг"

📕 Текст "Сніг" Сергея Жадана

І вже коли ти спиш, починається сніг.
Прийшовши з ночі,
виявившись із нічого,
з чорного шепоту,
з горизонту нічного,
з повітрь усіх,
із розламів усіх.
Коли ти спиш, він рухається з передмість,
рухається між дерев,
падає над стежками,
над цегляними брамами,
над ганками й хідниками,
над кожним із перехресть,
над кожним з обійсть,
над кожною з колій,
над кожним із бездоріж,
над школами,
над вокзалами,
над мостами,
падає до безкінечності,
падає до нестями.
Коли нічого немає.
Коли ти спиш.
Над кожним із вікон,
над кожною із осель,
падає над крамницями,
падає над дворами,
засипаючи русла,
огортаючись прапорами,
влітаючи до підвалів,
сягаючи стель.
Над кожним із пустищ,
над кожною з новобудов,
над кожною із веранд,
над кожною із віконниць.
Пробираючись вглиб.
Рухаючись від околиць.
Сніг входить до міста так,
як під шкіру входить любов.
Глибоко.
До крові.
До сухожиль.
До темних місць,
з яких починається подих.
Солодко, наче втома, наче наркотик.
Гостро, наче впевненість, наче біль.
Уздовж нервів,
ніби уздовж рік.
На дні легень, мовби на дні копалень,
свідченням всіх майбутніх
безсонь і запалень,
свідченням всіх зупинок
і всіх доріг,
свідченням всіх перевтілень,
які постають,
свідченням всіх початків
і всіх повернень,
ламка, мов березень,
зріла, неначе серпень,
любов підіймається тілом,
як гріта ртуть.
Прогріваючи горлом
промерзле скло.
Над усіма алеями,
над домами.
Коли ти спиш,
коли нічого немає.
Коли немає навіть того,
що завжди було.
…Тримай це відчуття
солоду й гіркоти,
відчуття пекла,
що в пальцях тобі запеклося,
коли торкаєшся її одягу і волосся,
коли простягаєш їй руку,
виводячи з темноти.
Це вона всотується в хребта високу пітьму.
Це вона чередами жене
золоті заметілі.
Радій цій чорній любові у власному тілі.
Не дивлячись ні на що.
Всупереч усьому.

Группа "Линия Маннергейма" и Саша Кольцова - "Колискова"

📕 Текст “Колискова” — песня на слова Сергея Жадана

Місяць над містом схожий на обруч,
Пахне тишею і весною...
Люблю засинати, коли ти поруч,
Люблю прокидатись, коли ти зі мною!
А ось тебе немає - і небо темне,
І світло ховається, ніби лисиця...
Люблю лежати і думати про тебе,
Лежати і думати, що тобі сниться...

Приспів:
Повітря таке легке навесні,
Ніжність буває такою простою,
Якщо ти будеш говорити вві сні,
Я буду теж говорити з тобою!
Повітря таке легке навесні...
Повітря таке легке навесні...

Я знаю все про твої пригоди,
Про все, що ти вмієш, і все, що ти знаєш...
Люблю прокидатись, коли ти приходиш,
Люблю відчувати, як ти засинаєш!
В домі твоєму тихі кімнати,
Я хочу, щоб з ними нічого не сталось!
Я згоден і далі не засинати,
Щоби тобі спокійно спалось...

Приспів.

Ніч ховає місяця лампу,
І небо втомлене, і заснуле,
Лежить, поклавши вухо на лапу,
Ніби пес, якого забули...
Все, що люблю, і все, що знаю,
Нині ховає повітря тепле...
Але в тому місті, де я засинаю,
Завжди буде місце для тебе!..

Приспів.

Кристина Соловой - "Я помру від застуди"

📕 Текст "Я помру від застуди" Сергея Жадана

Я помру від застуди. Наш лазарет
перебазують кудись на південь.
I фронт котитиметься вперед,
і саме почнеться квітень.

І розсипатиметься пустота
між свіжого шрифту воєнних звісток,
мов цукор, спакований на свята
руками київських гімназисток.

У флягах чорнітиме домашнє вино,
і тільки сестра із темного мороку
подивиться холодно за вікно,
знайшовши під подушкою рештки морфію.

І повернувшися їй услід,
я скажу: «Знаєш, сестричко,
все одно нікому крім нас не болить
від наших з тобою шкідливих звичок.

Бо все, сестричко, що є між нас,
і чого між нами, сестричко, немає,
не має імен і не має назв,
взагалі нічого не має.

Просто збиваючись у цьому диму,
серце, з яким я живу роками,
не зупинилось лише тому,
що по ньому били весь час кулаками».

Аж якось, улітку, вганяючи в стрес
душі, зіпсовані марафетом,
до палати зайде червоний хрест
на чолі з моїм президентом.

І лікар, сховавши папери в стіл,
про щось говоритиме не до речі,
і густо лежатиме окопний пил
на сірому президентському френчі.

Коли ж, виходячи, ніби зі сну,
й дивлячись в небо — тепле й зелене,
перш ніж знову піти на свою війну,
він повернеться раптом до мене.

І забувши нараз, що іти пора —
«Невже той самий?» — спитає в конвою.
І лікар розгубиться, а сестра
ствердно кивне головою.

KOZAK SYSTEM - "Коли вона"

📕 Текст “Коли вона” Сергея Жадана

Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.

Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі,
хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі,
чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання.
Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.

Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран,
її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран,
чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину,
і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.
Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.
Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.
З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

Але вона прокидалась і все починалося саме тоді.
Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді.
Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.

Стережіть її, янголи, беріть під крило легке.
Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке,
хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне,
до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.

Жедан и группа "ДахаБраха" — "Птах"

📕 Текст "Птах" Сергея Жадана

Летить птах над чорною водою.
Кружляє птах над нашою бідою.
Над нашою свободою.
Голос чоловічий чує за собою:

Душе пташина, пташина тіне,
Земля єдина і небо єдине.
Небо над нами лише відчиняється,
для нас із тобою все лише починається.

Нам іти за важкою бороною.
Нам змагатися з нічною звіриною.
Нам на світанні слухати криниці.
Нам доростати до липневої пшениці.

Пташе, пташе, вертайся додому.
Нам обживати цю землю невідому.
Нам любити ці родючі долини.
Нам прокидатися пізньої години.

Будеш, пташе, співати над полем.
Ми все ще віднайдемо і все ще відмолим.
Ми все ще повернемо з того, що втратили.
Головне, щоб птахи залишались крилатими.

Лети, пташе, над нічними берегами.
Кричи, пташе, над гарячими снігами.
Лишай усе, що потрібно лишити.
Це наша земля, ми тут будемо жити.

Птах повертається з гілкою вишні.
Горять сузір’я – високі, всевишні.
Землі торкається тінню пташиною.
Назви цю землю потім Україною.

Наш корабель – важкий, ніби книга.
Риба плавниками рухає стиха.
Півчі вгорі розгортають вітрила.
Це наша богородиця з нами говорила.

Давній корабель навантажений скарбами.
Впливає у поле з золотими снопами.
Здіймається рікою, великою, тривкою,
такою тихою, глибокою такою.

Повільний корабель вантажений піснями
темряву випалює сигнальними вогнями,
Пливе до нестями, пливе до знемоги.
Шукає землю любові і тривоги.

Це наша земля, означена мовою,
травою червневою, стежкою зимовою,
теплою колядкою, подібною до квітки.
Ми знаємо, хто ми і знаємо – звідки.

Dakh Daughters - "Візьми"

📕 Текст "Візьми" Сергея Жадана

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.

Напомним, что не так давно у Сергея Жадана закончился бурный роман с певицей Кристиной Соловий. Сейчас же фанаты подозревают, что новая возлюбленная поэта - депутат «Голоса» Соломия Бобровская. Именно она, кстати, украсила обложку нового альбома его группы «Жадан и Собаки».