Тарас Тополя, "Пташка", Арсен Мірзоян та десятки бандур: у Києві відбулася масштабна презентація проєкту "Kobzar. Litopys. Nezlamnist" (ФОТО)

В День захисників та захисниць України у столиці презентували унікальну мистецьку сагу про незламність

Минулого четверга, 1 жовтня, у Києві, спеціально до Дня захисників і захисниць України, Дня українського козацтва та Міжнародного дня музики, відбулася концертна презентація мистецького проєкту “Kobzar. Litopys. Nezlamnist”. На одній сцені зустрілися Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди, 6 відомих українських артистів та 12 знакових композицій. Автором ідеї, продюсером та режисером проєкту став Олесь Журавчак. Деталями та фото з події ділимося далі.

Українська історія завжди мала свій голос. Колись її передавали Волхви та Кобзарі — від покоління до покоління, у думах і піснях, зберігаючи пам’ять про те, ким ми були, за що боролися, що любили і що не мали права забути. Сьогодні цей літопис продовжується.

Наскрізною ідеєю “Kobzar. Litopys. Nezlamnist” стала тяглість архетипу Кобзаря — мудреця, носія знання, пам’яті та голосу свого часу. У сучасному прочитанні Кобзар — це не лише образ минулого, а жива культурна функція. Сьогодні нею наділені люди, які самі проживають війну і фіксують свій час мовою музики, поезії та мистецтва.

Саме такими голосами сучасного літопису у проєкті стали Тарас Тополя, Арсен Мірзоян, Сергій Василюк, Катерина “Пташка” Поліщук, Тарас Компаніченко та NOEN (Олександр Березовський). Кожен із них має власний досвід захисту України — військової служби, волонтерства, полону або безпосереднього проживання війни, який знаходить відображення у творчості. Разом із Національною капелою бандуристів вони стали колективним голосом покоління, що продовжує кобзарську традицію в умовах війни. 

Три слова у назві визначають концепцію проєкту:

• Kobzar — голос і пам’ять, що проходять крізь покоління.

• Litopys — історія, яку ми пишемо сьогодні.

• Nezlamnist — сила народу зберігати себе і продовжувати свою історію. 

Для мене принципово важливим є поняття літопису. Історію згодом досліджують, осмислюють і трактують історики. Літопис фіксують люди, які безпосередньо проживають свій час. Колись такими голосами були волхви, мудреці, кобзарі. Сьогодні цю функцію продовжують наші музиканти, поети, військові, автори — люди, які самі є учасниками й очевидцями подій. Саме тому “Kobzar. Litopys. Nezlamnist” — це спроба через архетип Кобзаря показати тяглість нашої культури та водночас створити мистецький літопис того, що ми проживаємо сьогодні,

Центром мистецької саги стала Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди. Десятки бандур, потужне чоловіче багатоголосся та оркестрова група дали нове звучання сучасній українській авторській музиці. 

У програмі прозвучали 12 композицій, серед яких «Меч Арея», «Мчать козаки», «Завжди Україна буде», «Молитва за перемогу», «Говори зі мною», «Спи маленький Козачок», «Українське сонце», «Моя країна», «Фортеця Бахмут», «Дике Поле» та інші твори сучасних українських авторів. Нового оркестрового та хорового прочитання їм надали аранжування Ярослава Карпіва, Олега Кунтого, Євгена Петриченка та Усеїна Бекірова. 

Важливою частиною саги стало й живе поетичне слово. Зі сцени прозвучала поезія Павла Вишебаби, Ярини Чорногуз та Петра Маги, вплетена в загальну драматургію проєкту. Через музику і слово “Kobzar. Litopys. Nezlamnist” поєднує родову пам’ять, історичний досвід і сучасну українську ідентичність у єдине культурне полотно. 

Проєкт не завершується концертною презентацією. Його завдання — перетворити пісні та поетичні тексти, народжені під час війни, на сучасний мистецький літопис — сценічний, аудіо-, відео- та нотний. Наступним етапом стане презентація відеоверсії мистецької саги на YouTube. 

Додамо, що проєкт реалізується БФ “Омріяна країна” за підтримки Українського культурного фонду. 

Раніше ми писали, що виставка “Той день” перемістилася з Києва до Львова. Усе — через безпекову ситуацію. Щоб побачити на власні очі рекордний проєкт, маєте ще кілька днів. Деталями ділимось на сторінках “ХОЧУ!”.