"Краще плакати у психолога, ніж сміятися у психіатра": авторська колонка психолога Віталія Кокірле

Що таке психологія насправді і чому психологи потрібні нам не менше за персональних тренерів у спортзалі

Український психолог Віталій Кокірле (відомий раніше як Віталій Максимов - ред.) розповів, чому всі українці на сьогодні, де б вони не знаходилися, відчувають на собі руйнівні психічні процеси. 

Сутність цього явища, якщо коротко, полягає у тому, що під час таких великих катаклізмів, як війна, природні стихійні явища, техногенні катастрофи тощо, у колективному підсвідомому великих груп людей відбуваються руйнівні психічні процеси, незалежно від того, наскільки близько конкретна людина з цими явищами стикається.

Краще плакати у психолога, ніж сміятися у психіатра

За цією, на перший погляд, банальною фразою насправді ховається дуже велика проблема нашого пострадянського суспільства. І вона стосується не тільки тих, хто народився у СРСР, а й тих кого виховували батьки, які народилися там.

Попри те, що у радянській системі охорони здоров'я існували так звані "профосмотри", пострадянські люди, у більшості своїй, не звикли стежити за своїм здоров'ям превентивно. Ми йдемо до лікаря тільки тоді, коли вже цілком захворіли. Інколи навіть не самі йдемо, а нас везуть. 

Іншими словами – ми "віддаємо перевагу" лікуванню перед профілактикою! І це стосується як фізичного здоров'я, так і ментального. Чому ментальне здоров'я не було культивовано у радянському союзі зрозуміло – тоталітарній державі не потрібні ментально зрілі люди зі здоровим его та сильною психікою. З таких людей неможливо зробити рабів.

З тих часів пройшло не так багато часу, насправді. І купа догм, стереотипів та ідеологічних штампів в нас сидить і по сьогодні. Так, наприклад, ми і досі думаємо, що психолог - це лікар, який лікує голову, вправляє мізки, ставить на місце "злетілу кукуху" - можна продовжувати нескінченно.

Але це не так. Психолог – це як хороший персональний тренер у спортзалі. Він насамперед помічник у тому, щоб процес тренувань не був зіпсований травмами й давав максимальний ефект за оптимальних витрат енергії. І він точно не лікар, коли вже всі м'язи та зв'язки порвані, а результатів нуль. У цьому випадку вже до психіатра.

Ментальне здоров'я українців у часи війни

Проблема ментального здоров'я українців, на жаль, стає все більш актуальною і болючою з моменту початку війни. Річ у тім, що попри ступінь дотичність до самої війни, всі українці опинилися у ситуації, коли їх ментальне здоров'я потребує особливої уваги. І ось чому. 

Навіть якщо уявити собі людину, яка максимально віддалена від останніх подій в Україні географічно та інформаційно, все одно існує таке явище, як колективне підсвідоме, відкрите та добре описане Карлом Юнгом. І воно, так чи інакше, впливає на всіх нас, незалежно від того де ми – на фронті, чи у комфортній Європі.

Сутність цього явища, якщо коротко, полягає у тому, що під час таких великих катаклізмів, як війна, природні стихійні явища, техногенні катастрофи тощо, у колективному підсвідомому великих груп людей відбуваються руйнівні психічні процеси, незалежно від того, наскільки близько конкретна людина з цими явищами стикається.

Це значить, що неможливо жодному українцю не відчути на собі тої самої руйнівної енергії, яка присутня у колективному підсвідомому. І це не езотерика, це цілком доведена наука. Наша психіка налаштована таким чином, що ми не можемо повністю відгородитися від емоційного фону та психічного стану соціуму.

Це стосовно того, що хтось там далеко від фронту і його це не зачепить. Всіх зачепить. Так, когось більше, когось менше, але зачепить всіх без винятку.  Так само як і життя всіх без винятку українців вже не буде таким як раніше. Якимось буде, але не тим звичним, по якому багато з нас сумують. І це треба визнати, щоб потім вчергове не розчаровуватися.

Стосовно тих, хто на фронті, або просто у містах та селах під постійною небезпекою обстрілів, ракетних ударів та бомбардувань – тут все ще більше зрозуміло. І більш загрозливо. Про бійців, що повернулися з передка навіть важко говорити – багато з них потребують невідкладної психіатричної допомоги. Не психологічної, а саме психіатричної.

І часто не отримують навіть психологічної. Ті хто служить в тилу, теж часто густо знаходяться на межі від майже 2-річного "полону", або "в'язниці", як вони самі кажуть. Справа в тому, що будь-яка психіка не в змозі витримати невизначеності та відсутності часового горизонту. Хоча б орієнтовного – 2 роки, 3 роки. Особливо після легендарного "два-три тижні, максимум п'ять"!

Але ж у них там навіть є психологи, скажете ви. І будете праві. Є. Мені довелося дізнатися про методи роботи штатних психологів ЗСУ і, на жаль, це були переважно фрази "ви відчуваєте спустошення, вигоряння, безсилля та депресивні стани – ок, відправимо вас на нуль, там зазвичай попускає". Напевне, це має мотивувати.

Але зараз не про це. Зараз про профілактику. Ментальне здоров'я не просто дуже важливе – без нього неможливе здоров'я фізичне. Бо коли у вас депресія або панічні атаки, то вже про фізичне здоров'я годі та мріяти. І все це тому, що ви запустили свою психіку.

Всі ці стани не приходять одним днем. Вони є наслідком частому стресу, дефіциту психічної енергії, травмам – іншими словами, наслідками послабленої або навіть вже частково зруйнованої психіки. І щоб не потрапити у такі стани не треба чогось надзвичайного. Достатньо приділяти увагу своїй психіці, або вчасно прийти до спеціаліста з конкретним нагальним запитом – саме тим, що турбує та не дає спокою.

Звісно, у результаті терапії викриється купа всього, але головну причину ви зможете визначити та "пофіксити". І це вже немало. А ще ви зможете отримати гарний новий досвід – досвід профілактики свого ментального стану. І це дуже важливо - розуміти, що не обов'язково доводити себе до депресії, панічних атак або до повного вигоряння і стану "нічого не можу і нічого не хочу".

Ми ж знаємо, що до стоматолога можна потрапляти не тільки під час флюсу розміром з волейбольний м'яч. Краще відвідати його раз на рік та отримати не тільки "профосмотр", а й професійні поради фахівця по догляду за зубами та навіть якісь нові препарати для цього.

А з ментальним здоров'ям у нас весь час все зводиться до величезного флюсу, який, часто-густо, ми ще й лікуємо за допомогою "народної медицини". І потім, звісно, знову заходимо на нове коло, наприкінці якого нас чекає черговий "флюс"!

І це, якщо брати до уваги виключно аспект невідкладної психологічної допомоги, якої об'єктивно зараз потребують всі українці у тій, чи іншій мірі. Але психологія в цілому – це не стільки про лікування, скільки про профілактику.

Вона про цілісність, про свідомість, про відносини, про впевненість, про стійкість. Про все те, чого всім нам так зараз бракує. Про те, чому майже всіх нас ніколи не вчили. Психологія – це про вміння почути себе у безкрайньому океані догм, забобонів, стереотипів, соціальних та релігійних "норм", або й просто шкідливої та токсичної інформації.

Психологія – це про адекватність реальності, про бачення нових сенсів та безмежного простору варіантів. Про те, що вибір не може складатися з гарного чи поганого, або поганого і ще гіршого – варіантів завжди набагато більше.

Психологія – це про стосунки. Причому не лише між людьми. Це про відносини із самим собою, про відносини з державою, з подіями та явищами, з минулим та майбутнім. А ще психологія це про власні кордони, впевненість у своїх переконаннях та діях, стійкість до чужих наративів, маніпуляцій та банальних перекручувань.

Іншими словами, це не стільки про лікування "злетілої кукухи" – це про те, щоб вона завжди залишалася на місті, і ніхто і ніщо не могли її змусити відлетіти. Це про те, щоб нам ніщо і ніхто не міг завадити рухатися до своєї мети зручним шляхом у повній гармонії та комфорті.

І тут тільки нам вирішувати – йти по життю, набиваючи гулі та травмуючись, проживаючи одні й ті самі чужі сценарії. Або перетворити своє єдине життя на захопливу подорож до бажаної мети з максимальним задоволенням і мінімальними енерговитратами.

Автор: Віталій Кокірле