Чому після відпустки не стає краще? Психотерапевтка розкрила неочікувану причину

Розповідаємо, чому довгоочікуваний відпочинок не знімає стрес і що з цим робити

У сучасному світі всі ми прагнемо працювати. І ні, не завжди через нестримне бажання щось робити, як і не завжди — через відсутність вибору. Просто так склалося. Проте у величезному напливі роботи, яка ніколи не зупиняється, у певний момент попросту втрачається відчуття життя. Не суцільної біганини, яка переслідує нас, ніби заручників бігового колеса, котре лише й робить, що крутиться й крутиться, не зупиняючись навіть на хвилину, а справжнього приємного вітру, котрий несе нас по світу, як це було у дитинстві.

Тож, утомившись від втраченого щастя, сухого сміху й тілесних мук, усе, чого ми прагнемо — це просто щирого людського відпочинку. А тоді починаються відпустки, квитки, домовленості щодо домашніх тварин, суперечки на кого залишити дім і кому довірити вазони, що стоять на підвіконні... І в усьому цьому гулі подій, коли врешті ми отримуємо довгоочікуваний спокій ми відчуваємо… 

Нічого. Жодного полегшення. Жодного видиху. Жодного миротворення, що повинне проникати у тіло. 

Але чому так? Чому, попри усі докладені зусилля й старання, попри всі можливості, які тепер доступні, нічого так і не приходить, наче робота тепер не просто близько, а вкорінена всередині нас самих? Сьогодні, разом із психотерапевткою Ольгою Лазаренко та nv.ua розбираємо питання стресу й напруги під час відпустки, й чому та від чого насправді воно виникає.

Починає психологиня з того, що більшість українців працюють понаднормово, часто у вихідні, демонструючи «лояльність» до компаній через виконання додаткових завдань. ФОПи, самозайняті та власники малого й середнього бізнесу змушені багато працювати, щоб забезпечити собі гідний рівень життя та накопичити кошти. Окремо варто згадати тих, хто поєднує кілька робіт або навчання з роботою, розглядаючи останню як інвестицію в майбутнє.

З одного боку, така ситуація обумовлена об’єктивними потребами: високі витрати на якісні професійні послуги, дороговартісна освіта для дітей, високі ціни на житло, а також недешеві продукти, медикаменти та інші життєво необхідні речі. Список практично невичерпний, бо у кожного, окрім базових потреб, є своє “треба”.

З іншого боку, це посилюється постійною тривогою, яка має як історично укорінені причини (страх фінансової нестабільності), так і цілком реальні підстави, адже система соціального захисту, на жаль, досі залишається на низькому рівні. А в сучасних умовах у житті українців присутній ще фактор війни, який збільшує страх у сфері фінансів та життя загалом.

“Життя — це не лише паузи”

У періоди після обстрілів, під впливом адреналіну та хронічного стресу, робота стає доступним способом відволікатися й перемикати увагу. Нерідко праця, особливо якщо вона пов’язана з допомогою іншим, слугує гідним механізмом подолання стресу. Проте це діє лише тимчасово. Коли «втеча в роботу» перетворюється на постійну практику, з часом це може призвести до виснаження, відомого в медичних термінах як астенія.

Через усі ці фактори багато українців змушені працювати понаднормово, а відпочинок, особливо регулярний, стає привілеєм, а не правом, як в інших людей у всьому світі. Відпустка 2-3 рази на рік сьогодні для багатьох є недосяжною мрією. 

А тепер погляньмо на ситуацію з погляду розглядання окремо дня та цілого місяця.

Згідно з дослідженнями, оптимальна продуктивність людини триває 3−4 год на день.

Згодом ця напруга може спадати, але для забезпечення високої якості життя, що включає щоденний відпочинок, заняття спортом, здорове харчування, творчість чи саморозвиток, необхідно виділяти значну частину часу постійно. Це, своєю чергою, на сьогодні — велика рідкість. і навіть розкіш. 

Макроекономічні та соціальні причини

У 1817 році валлійський підприємець і реформатор Роберт Оуен запропонував концепцію «Вісім годин праці, вісім годин відпочинку, вісім годин відновлення», розділивши добу на три рівні частини по вісім годин. На той час, коли робочий день часто тривав 12–16 год, ця ідея була новаторською. Згодом Генрі Форд довів ефективність 8-годинного робочого дня, підтвердивши її дослідженнями продуктивності.

На землях, що входили до складу російської імперії та Австро-Угорщини, де тоді перебувала Україна, робочий день залишався ненормованим і нерідко сягав 12–18 год.  Коли прийшли більшовики, нова влада законодавчо закріпила 8-годинний робочий день, проголосивши це досягненням у боротьбі з капіталізмом. Однак під час Другої світової війни ситуація змінилася: люди нерідко працювали й по 80 год на тиждень (що вдвічі більше, ніж зараз закріплено законом), а іноді й більше. Остаточно 8-годинний робочий день повернули тільки в 1967 році, і ця практика перейшла у спадок Україні.

Під час війни норми щодо святкових і вихідних днів зазвичай не діють, що нам добре відомо. Водночас у багатьох країнах, де немає війни, нині переглядають концепцію 8-годинного робочого дня, враховуючи сучасні нейробіологічні дослідження про продуктивність. Тобто кількість робочих годин і навіть робочих днів зменшують.

А як щодо нашої бідної “двотижневки” на морі або в іншому гарному місці?

Я часто кажу своїм клієнтам, що справа і у відпустці, і не у відпустці одночасно, 

✔️ На запитання, коли справа дійсно у відпустці, терапевтка перелічує наступне:

• Коли людина зазнає сильного інформаційного стресу через необхідність швидко реагувати та обробляти великий потік інформації.

• Коли робота пов’язана з численними дзвінками та повідомленнями, і фізична віддаленість від робочої пошти чи телефону може допомогти розвантажитися.

• Коли людина відчуває виснаження від домашньої рутини або не любить займатися приготуванням їжі чи прибиранням. У таких випадках життя в готелі з прибиранням і частковим харчуванням значно полегшує ситуацію.

• Коли мами, які постійно перебувають із дітьми, вирушають на відпочинок без них, щоб відновитися.

Спрощено, але суть зрозуміла. Люди, які стикаються з одним або двома стресовими факторами, можуть відчути полегшення, якщо фізично відмежуються від них. Така перерва допомагає відновити сили. 

❌ А коли це не так? Коли річ зовсім не у відпустці?

• Коли організм відчуває дефіцит мікроелементів на фізіологічному рівні.

• Коли бракує регулярної фізичної активності та збалансованого харчування.

• Коли наявні хронічні захворювання чи запальні процеси в організмі, які ігноруються або потребують уваги.

• Коли в психологічному плані є невирішені проблеми: внутрішні чи міжособистісні конфлікти, екзистенційна або вікова криза, психічні розлади, важкі емоційні стани, сімейні кризи чи гостре горе.

• Коли існує звичка надмірно заглиблюватися в роздуми, живучи в думках, а не цілісно, на рівні тіла та емоцій.

• Коли присутні глибинні негативні установки, автоматичні думки чи метакогніції, такі як заборона собі відпочивати, страх зупинки в діяльності, що нагадує страх смерті, трудоголізм, ірраціональне почуття провини чи сорому.

• Коли відсутні навички тілесного розслаблення та вміння жити в моменті на фізичному й емоційному рівнях.

• Коли є глобальна невизначеність і тривога щодо майбутнього — питання «куди рухатися далі», які залишаються невирішеними. На відпочинку чи під час паузи ці почуття можуть лише загострюватися.

То що робити? Невже не відпочивати?

Психологиня зазначає: ні, ні, і ще раз ні! Сподіватися, що 2 тижнів відпустки (а часто й менше) достатньо для відновлення бадьорості, свіжості та натхнення, найімовірніше, марно. Насправді навіть очікування нас часто підводять. 

Після тривалого періоду перепрацювання, недосипання, стресу та роботи на межі сил ми сподіваємося, що відпустка стане рятівним колом. Ми чекаємо, що вона зцілить, відновить і вирішить усі накопичені проблеми. Однак два тижні — це лише два тижні. Тож після повернення все одно доведеться розбиратися з накопиченими справами.

Я часто кажу, що сама ідея — «працювати, працювати, а потім поїхати у відпустку і там повністю видихнути», — мені нагадує патерн будь-якої залежної поведінки із втратою чутливості та саморегуляції,

І додає: “Життя — це ритм”.

Це постійна присутність у моменті «тут і зараз» — це безперервний процес змін. Запитайте себе: “Що складає мій день? Чому я не можу в ньому розслабитись? Чи є щось, що я маю відпустити?”. Можливо, ви так сильно зосереджені на моменті паузи після видиху, що не можете зробити вдих — тобто відкритися до чогось нового чи довіритися тому, що вже є у вашому житті? 

Не намагайтесь вирішити усе відпусткою. Можливо, ваш відпочинок уже можливий і для нього не потрібно їздити в Дубаї. Можливо, ключ до вашого відпочинку у вас самих – захований десь усередині.

Тому, не втрачайте надію, а продовжуйте його шукати, адже відомо, що наше власне щастя — тільки у наших руках 🌟.

Раніше ми розповідали про 10 звичок, що вбивають продуктивність. Відмовтеся від них — і працювати буде набагато комфортніше, і ви зможете більше встигати, затрачаючи менше сил.