Ален Делон. 7 фільмів з легендою, які варто подивитися саме сьогодні
Цього актора часто називають найсексуальнішим чоловіком кінематографа усіх часів та народів 😍
Зараз, після того, як світ був приголомшений і засмучений смертю великого французького актора Алена Делона - саме час згадати ті класичні (і не дуже) фільми за участю Делона, які ще довго хвилюватимуть уяву і залишаться актуальними і в найближче майбутнє, і на довгі роки наперед.
Чи знав Делон, колишній морський піхотинець, що залишиться у віках? 🤔 Хай там як, ось наша добірка найкрутішого кіно з головним секс-символом кіно усіх часів та народів.
"Рокко та його брати" (1960)
Метр італійського кінематографа Лукіно Вісконті повірив у молодого Делона, повірив у те, що він – не просто черговий плейбой від кінематографа. Вісконті віддав Делону найважливішу, центральну роль у своєму шедеврі "Рокко та його брати" - і навіть якби актор більше не знявся в жодному фільмі, він залишився б легендою.
Адже саме це сталося у 50-х з Джеймсом Діном, молодим харизматичним американцем, який з'явився лише в кількох стрічках і згодом загинув в автокатастрофі – але кожен із цих фільмів був шедевром. Що ж, Делону пощастило більше, ніж бідолахи Діну – з яким його часто порівнювали після виходу цієї картини.
Але що важливіше – більше ви ніде не побачите такого чистого, світлого та наївного Делона. Це потім він міг бути крутим, граючи поганих хлопців – тут же Делон сама чеснота. Його герой Рокко – один із братів Паронді, і разом із братами та матір'ю одного разу взимку Рокко приїжджає до Мілану, залишивши сонячний сільський південь. Чого тільки не відбувалося між братами потім - одного разу Рокко буде мало не до смерті забитий старшим братом Сімоне. За що? А ви подивіться це кіно – у ньому є безліч відповідей, не лише це питання. Ці відповіді є важливими і в наш час.
"Леопард" (1963)
Після чудового “Рокко та його брати” Делон знявся у ще одному шедеврі Лукіно Вісконті – костюмованому історичному епосі “Леопард”. Дія відбувається в другій половині дев'ятнадцятого століття - дуже сум'ятному і непростому часі для земель, які ось-ось завдяки зусиллям полководця Джузеппе Гарібальді стануть об'єднаною Італією.
Делон грає молодого аристократа Танкреді Фальконері, племінника князя ді Саліна (Берт Ланкастер). На відміну від дядька у віці, герой Делона зовсім не консерватор - людина з гарячою кров'ю і живим розумом, він прагне змін, він не пропускає жодної битви, і при цьому встигає майстерно влаштовувати своє особисте життя. У “Рокко…” у персонажа Делона зовсім не було блиску – тепер же, крім цього, у його Танкреді з'явилася ще й така ж бадьора вальяжність, властива лише представникам блакитних кровей.
Звідки все це взялося у колишнього морського піхотинця Делона – досі незрозуміло. Заграючи з героїнею Клаудії Кардинале, у Делона виходило бути однаково чарівним і в наочній пов'язці, і навіть з дещо дивакуватими вусиками. Фільм, який досі вражає своєю довершеністю.
"Хижаки" (1964)
Видатний майстер французького кіно Рене Клеман любив знімати у своїх стрічках Делона в образі чарівної і шахраїстої молодої людини, справжнього гульвіси – і «Хижаки» не були винятком. Більше того, саме в цьому фільмі Делон зіграв здається свою найхарактернішу роль – все те, за що актора любили, обожнювали, недолюблювали та ненавиділи, є тут, у його герої на ім'я Марк. Хто такий Марк? Та просто хлопець, який добре вправляється з тенісними ракетками, колодами карт, а також з жінками різного віку. Одного разу Марк укладає в ліжко ту жінку, яку треба було обминати десятою дорогою – дружину злісного, ревнивого та нещадного гангстера. Марк біжить зі Штатів до Європи, але бандити наздоганяють його і там – герой Делона все одно виявляє чудеса живучості й у результаті знаходить собі притулок.
Він поселяється в будинку, в якому живуть дві сексуальні панночки, одна старша, інша молодша - і стає їх особистим шофером ... Так, еротизм деяких сцен зашкалює - і з чим більшим глузуванням Марк ставиться до своїх господинь (одну з них грає Джейн Фонду), тим вище зростають його ставки. У двадцять першому столітті фільм не втратив жодної краплі чарівності.
"Самурай" (1967)
Після виходу цього класичного фільму Жана-П'єра Мельвіля Делон остаточно та безповоротно став іконою стилю. Принаймні, в європейському кіно йому точно не було рівних - та й тодішнім заокеанським конкурентам, на кшталт Стіва Маккуїна, Пола Ньюмана або навіть Клінта Іствуда, теж було чому повчитися у французької зірки.
Делон грає професійного кілера, якого звуть Жеф Костелло – непроникного, позбавленого емоцій (здається, м'язи його обличчя та губи просто не здатні скластися в усмішку), педантичного та скрупульозного. Але одного разу Костелло все-таки припускається помилки – під час виконання чергового смертельного замовлення у нічному клубі, його зблизька встигає побачити дівчина… І так, важлива деталь – жодному чоловікові в історії кіно так не йшли плащ і капелюх, навіть великому Хамфрі Богарту. Завжди необхідна класика.
"Басейн" (1969)
Наприкінці шістдесятих років Делон був, ймовірно, найбільшим майстром у тому, що стосується зображення "темних конячок" на екрані - "крутих" загадкових особистостей з каламутним минулим і невизначеним сьогоденням. Від його героїв можна було очікувати будь-чого – і цього «чого завгодно» глядач чекав з великим нетерпінням.
Саме такою була людина, яку зображував Делон у цьому культовому фільмі Жака Дере – чи то любовній драмі без особливого кохання, чи детективі без особливого розслідування. Його герой – письменник Жан-Поль Леруа, який відпочиває на шикарній віллі з басейном на Лазурному березі – разом із коханою жінкою Маріанною (Ромі Шнайдер). Їхній лінивий сонячний спокій порушує старий приятель Жан-Поля на ім'я Гаррі (Моріс Роне) – він приїжджає на віллу разом із 18-річною дочкою Пенелопою (Джейн Біркін).
Що такого особливого робить Делон у цьому фільмі, щоб здаватися настільки крутим? Просто лежить біля басейну у темних окулярах? Так, просто лежить. Іноді ще ходить навколо басейну, обмотавши тулуб рушником – або хтиво побиває оголену героїню Шнайдер оливковою гілкою. Чи здатний його герой вбити людину голими руками? Ще й як. І так, Делон і Шнайдер довгий час були разом і розлучилися за кілька років до зйомок – напруга між ними, що зображають пару, просто готова вибухнути.
"Перша ніч спокою" (1972)
Делон був неперевершеним у шістдесятих - просто ідеальне втілення молодості, зухвалості і всіх тих складних компонентів, які становлять «чоловічу привабливість». Делон міг грати незворушних кілерів, міг грати грабіжників банків, міг грати аристократів - і завжди при цьому залишатися тим самим ідеалом, взірцем для наслідування. Але «Перша ніч спокою» режисера Валеріо Дзурліні – зовсім інша річ. Делону вже було під сорок - і, як багатьом його ровесникам, йому не хотілося вічно натикатися в кіно на суперменів, мачо та спокусників. І тим більше зображати їх на постійній основі.
Герой Делона в цій драмі, що бере за все живе – по суті, невдаха. Його звуть Домінічі, він стомлено блукає пірсом і вулицями італійського міста Ріміні в поношеному бежевому пальті, він часто забуває поголитися, постійно курить – і живе з жінкою, яку давно перестав кохати, і яка все ще хоче, щоб її не просто шкодували. А ще Домінічі – викладач літератури, і він знову нарешті влаштовується на роботу до університету, щоб мовити молоді про Данте та заробляти собі на шматок хліба. Зневірений герой Делона робить велику помилку - піддається чарам студентки. А може, це найкраще, що траплялося з ним у житті?
"Астерікс на Олімпійських іграх" (2008)
Звичайно, цю милу та строкату комедію режисерів Тома Лангманна та Фредеріка Форестьє не можна поставити в один ряд зі згаданими вище кіношедеврами, в яких знімався Делон. Так, “Астерікс…” є фільмом з іншої вагової категорії, але при цьому ще й дуже важливою стрічкою в кар'єрі великого француза.
Річ у тім, що якщо сісти й переглянути кілька делоновських фільмів поспіль, може скластися стійке враження, що в актора геть-чисто відсутнє не тільки почуття гумору, а й самоіронії. Як би не так! Щоб переконатися у зворотному, достатньо подивитися лише кілька хвилин феєричного "Астерікса на Олімпійських іграх".
72-річний на той момент актор грає у фільмі не когось, а самого римського імператора, Гая Юлія Цезаря – і перше, що ми бачимо в перших кадрах першої сцени з Делоном, це його знамениті блакитні очі широким планом, після чого з імператором у найкумеднішому виконанні майстра трапляється неабиякий напад самолюбування. І що ми чуємо з вуст Делона? “Час не владний! Він тільки мужніє! У волоссі – зовсім не сивина, а блиск! Він – леопард! Він – самурай! Він нічого і нікому не винен – ні Рокко, ні його братам! Премію “Сезар” за найкращого імператора Цезарю!”. Браво.
Раніше ми розповідали та показували модну спадщину Алена Делона. Його культові образи, від яких жінки по всьому світу шаленіли протягом десятиліть, знайдете у цій статті.
