"Оскар": погане, погане, погане кіно

5 найгірших фільмів, які у різні роки номінувались на премію

Коли фільм висуваються на “Оскар” – це ще не гарантія того, що стрічка варта нашої з вами глядацької уваги. Інколи на цю поважну нагороду претендує настільки яскравий непотріб, що здивуванню немає меж!

От взяти хоча б фільм Шона Бейкера “Анора”. Як взагалі це казкове лайно про історію кохання сина російського олігарха до проститутки отримало 6 номінацій на “Оскар” (так – цілих шість, включаючи такі вагомі категорії як “Найкращий фільм”, “Найкраща режисерська робота” та “Найкраща жіноча роль”)?!

І недарма нещодавно дивувався ведучий церемонії нагородження кінопремії BAFTA Девід Теннант:

Казка про дівчину, яка закохується в сина російського олігарха. Де взагалі таких людей можна зустріти?! На “Путіндері”?

О так, Девіде, розуміємо твій сарказм. Бо виправдати це непорозуміння доволі складно. Чи то Меркурій був у ретрограді, чи хтось приймав рішення не на тверезу голову, чи просто кіноакадеміки теж беруть “на лапу”… Хтозна. 

Принаймні цей прикрий випадок навів нас на думку зробити добірку відверто поганих фільмів, які колись були номіновані на Оскар (і навіть отримали його!).

“Той, що танцює з вовками”

Фільм Кевіна Костнера про “хорошого американського солдата”, який ні з того ні з сього полюбив індіанців (події розгортаються у 1883 році). Усю стрічку він в’яло і нудно просікається їхньою вірою, духом та культурою. При цьому амбітний Костнер явно намагався довести що він теж трохи Лінч і Джармуш в одному флаконі. Тож він напустив такого лютого туману, що на його фоні містичні чорний і білий вігвами з “Твін Піксу” починаються здаватися чимось дуже зрозумілим та буденним. 

Додайте сюди, що більшість діалогів у фільмі зняті на мові лакота – одному з діалектів сіу. А оригінальна – режисерська версія триває 4 години! Це вже, мабуть, геть для збоченців. 

“12 років рабства”

Кіно про поганих білих. Ні не так – про дуже поганих білих - плантаторів, які вірять у те, що їхнє святе право усіляко знущатися з чорношкірих рабів – прописано у Біблії… Головна проблема цієї стрічки, що її знімали… нещиро. Як агітку. Дуже прямолінійну і пласку агітку. Мовляв, є замовлення: створити кіно “під “Оскар” про те, як білі потвори ламають життя хорошим чорним (у той час якраз була серія скандалів, що академіки навмисно ігнорують акторів-афроамериканців, не висуваючи їх на Золотого хлопчика). От і зняли. 

Проте кіно вийшло ніяке – тему відпрацювали без вогника, на автопілоті. Навіть головному акторові – зазвичай харизматичному Чиветелу Еджіофору – грати було відверто нудно. Він тут на диво картонний.  Навіть не віриться, що “12 років рабства” обійшли пречудову “Гравітацію”. Ох же ці подвійні стандарти.

“Закоханий Шекспір”

Фантазія на тему “Шекспір у коханні”. Дивитися цей недолугий “капусник” неймовірно важко. Надумані пристрасті (він кохає її, але дівчину вже обіцяно іншому – звісно ж, родовитому багатію), дерев’яний Бен Аффлек на другому плані (в історичних декораціях він виглядає так само доречно, як корова у стінах вишуканого палацу) та неймовірно банальні істини (по типу: “Знаєш, кохання завжди нерозривно пов'язане зі страхом його втрати: від кохання до самотності всього один крок”).

Але найбільша проблема цього “шедевру” – абсолютна відсутність хімії між виконавцями головних ролей: Джозефом Файнсом та Гвінет Пелтроу. В їхні почуття не віриш от слова “взагалі”. Чесно кажучи, коли Файнс ялозить у руці перо, зображуючи муки творчості, то в цьому більше пристрасті ніж, коли він обіймає Віолу-Пелтроу.

“Ганді”

Коли я дивився цей байопік про життя Махатми Ганді, то ніяк не міг зрозуміти, що ж мене так у ньому бентежить. А потім зрозумів – він наскрізь британський. Стерильний. Застібнутий на усі ґудзики. І тоді усе встало на свої місця. Бо чого ще можна очікувати від картини, знятої англійцями про лідера національно-визвольних рухів в Індії? Це практично те саме, якби “хороші росіяни” знімали кіно про свою “глибоку любов та безмежну повагу” до України та українців. І навіть якщо уявити, що вони робили б це дійсно з добрими намірами, то все одно – їхній вроджений шовінізм, імперські амбіції та “братська” зверхність – отруїли б усе, що тільки можна. 

“Зіткнення”

Хтось сьогодні ще пам’ятає цей трилер (про чорношкірих зловмисників, які викрадають автівки виключно у багатих білих) з “оригінальною” назвою, яке в одно вухо влетіло, і майже миттєво - через інше - вилетіло? Навряд. Хоча там грають такі гарні актори як Сандра Балок та Брендан Фрейзер. А ще це кіно отримало у 2004 році цілих 6 номінації на “Оскар” (три з яких обернулися нагородами). І це дуже дивно, адже “Зіткнення” доволі прохідна робота. Вимучена, блякла, з купою безпорадних персонажів, чиї лінії ледь вдалося звести воєдино у фіналі. А все тому, що творці фільму хотіли одночасно на декількох стільцях всидіти: і про расизм кіно зробити, і про систему американського правосуддя, що загниває по повній програмі, і про тотальну корупцію, і про необережність на дорогах, і про фатум. Не вийшло. 

А раніше ми зібрали для вас легендарні фільми, які здобули найбільше "Оскарів" в історії. ТОП-10 — вже у нашій статті!