Як з’явилося ім’я по батькові та чому європейці його не використовують?
Чому українці мають по батькові, а у інших країнах це не розповсюджено
Громадяни у країнах колишнього СРСР практично всі володіють ім'ям по батькові. А у і Європі та США використовується лише ім’я та прізвище. Колись з прізвища можна було дізнатися про належність до заможного багатого роду.
За словами істориків, спочатку Київських князів з дому Рюрика називали виключно на ім'я, а з розширенням роду та появою інших князівств з’явилися князі з ідентичними іменами, пише zbruc.
Звичай називатися “по батькові” - не запозичений, а виник саме в Україні ще в Київській Русі, і згодом став звичаєм усіх слов'яно-руських племен. Звичай був викликаний потребою розрізняти назви людей, що мали однакові імена.
Наша форма називання “по батькові” має ту особливість, що вона придбала собі спеціальну граматичну форму з кінцівками: “ович”, “йович”, “івна”. Наприклад: Іванович, Матвійович, Павлівна. Такий звичай був виявом ввічливості, сердечності, пошани.
З часом називання “по батькові” переходить з поодиноких осіб на групи людей тої самої родини чи роду. Особливо, якщо в давній громаді чи племені хтось чимось прославився.
Прізвища, у сучасному розумінні цього слова, з'явилися лише у X столітті. Багато хто спочатку був по батькові і пішов від прізвиська родоначальника сім'ї. З поширенням прізвищ у Європі ім'я по батькові стали не потрібні.
Іспанці та португальці, зациклені на своєму благородному походженні та патріотизмі, брали 2 прізвища (батьківське та материнське) та 2 імені (одне особисте, інше церковне).
У Великій Британії та США також немає по батькові. Замість них використовується"середнє" або "друге" ім'я, яке дають на честь якогось родича, священника чи іншої значущій сім'ї людини.
Раніше ми розповідали за якими прізвищами у давнину ховалися позашлюбні діти. Для дітей, котрі народилися поза шлюбом давали особливі прізвища.
