Людство на межі виживання: згадуємо найстрашніші періоди в історії світу
5 найстрашніших моментів, коли людство перебувало на межі виживання як вид
Людство налічує у своїй історії багато прекрасних та щасливих моментів. Втім, попри це, сторінки нашої історії чорніють й від трагічних та лячних періодів, котрі мали настільки поганий вплив, що наслідки черпали наступні покоління.
Сьогодні ми розповімо вам про найгірші часи в історії людства. Знати про них варто кожному, інформує rbc.ua.
Бронзовий колапс (1205–1150 рр. до н.е.)
Це була епоха грандіозного потрясіння, коли самі основи стародавнього світу затремтіли під ударами долі. Цивілізації Євразії та Середземномор’я, наче зірки, що падають з небес, зазнали краху в соціальних, економічних і політичних бурях.
Таємничі "народи моря", подібно до невблаганних хвиль, ринули на мікенські царства, Хетське царство в Анатолії та Сирії, а також кинули виклик самому Єгипту в землях Сирії та Ханаану. Їхній наступ зруйнував торгівельні артерії, занурив економіки в хаос і породив епоху дефіциту та занепаду знань. Великі держави розсипалися, наче піщані замки, під натиском варварських орд. Писемності мікенців і лувійців зникли, наче тіні в бурі, а міста — від легендарної Трої до Гази — обернулися на попіл і руїни, полишені напризволяще.
Роберт Дрюс, мудрець із Кембриджа, проголосив цей колапс "найжахливішою катастрофою давнини, що затьмарила навіть падіння Західної Римської імперії". Досягнення в суднобудуванні, архітектурі, металообробці, водопостачанні, ткацтві та живописі були стерті з лиця землі, щоб відродитися лише через пів тисячоліття, у світлі пізньої архаїки.
Та серед попелу зародився новий початок: із цієї кризи, наче з горнила, людство викувало залізо, покинувши бронзу. Так, у величному танці руйнування та відродження, народи Європи й Азії ступили на шлях нової ери.
Вулканічна зима та Юстиніанова чума (536–549 рр.)
Ера, коли сама природа й доля змовилися проти людства, зануривши світ у морок і страждання. У 536 році три могутні виверження ісландських вулканів, наче гнів небес, розверзли землю, започаткувавши пізньоантичний малий льодовиковий період. Європа, Близький Схід і частина Азії опинилися в обіймах темряви, що тривала 18 місяців. Прокопій Кесарійський, свідок тих часів, записав:
Сонце, наче згаслий ліхтар, ледь світило, подібне до місяця, і світ здавався поглинутим вічним затемненням.
Ця пітьма принесла холод, що скував землю: середня температура впала на 1,5–2,5°C, зробивши 536–546 роки найхолоднішим десятиліттям за 2300 років. Літо стало сірим і безплідним, посухи спустошували поля, а в Китаї сніг падав серед липня, віщуючи голод. Ірландські літописи оплакували втрачені врожаї з 536 по 539 роки.
У 541 році, коли світ ще тремтів від холоду, бубонна чума, наче кара богів, вдарила по Сасанідській і Візантійській імперіях. Сам імператор Юстиніан I, торкнутий хворобою, вистояв, але ім’я його навіки пов’язане з цією лиховісною пошестю. Чума, подібно до невблаганного женця, прокотилася Середземномор’ям, забравши понад 100 млн душ — половина Візантії лягла у могили. Холод, хвороби й хаос породили політичний безлад і занепад, що скували Європу до 640 року, увійшовши в історію як "Темні віки".
Катастрофа Тоба (77 000–69 000 рр. до н.е.)
Титанічна подія, коли супервулкан Тоба, що пробудився на землях сучасної Індонезії, розверз пекло, поставивши людство на грань забуття. Точна мить цього катаклізму загублена в імлі часу, але відлуння його закарбовано в геологічних шарах і ДНК тих, хто вижив. Хмари попелу, що здійнялися в небо, занурили Землю в 10-річну вулканічну зиму, знизивши температуру планети приблизно на 3–5°C, й обернувши світ на крижану пустку.
Скільки душ загинуло — не підрахувати, але горстка тих, хто пережив, стала основою нашого існування. Африка, наче ковчег, частково захистила своїх мешканців, тоді як Європа й Азія зазнали нищівного удару. Генетичні сліди свідчать: людська популяція скоротилася до жалюгідних 2-10 тис. осіб. Це був "ефект пляшкового горла" — момент, коли наш вид балансував на лезі вимирання.
Катастрофа Тоба — це не просто подія, а суворий іспит, що визначив долю людства. Ми — нащадки тих небагатьох, хто вистояв у тій пітьмі, несучи в собі іскру життя, що спалахнула і зробила це попри все!
Великий голод і Чорна смерть (1315–1353 рр.)
Епоха, коли Європа, наче під гнівом небес, була розчавлена подвійним ударом природи та хвороби, що поставили людство на коліна. У 1315 році безперервні дощі й холод, наче прокляття, залили поля, знищивши врожаї. Сіно й солома гнили від вологи, худоба гинула від голоду, а ціни на пшеницю в Лотарингії злетіли на 320%, зробивши хліб недосяжною мрією навіть для вельмож. Великий голод охопив континент, і, як свідчать хроніки Брістоля, "живих ледь вистачало, щоб ховати мертвих, а кінське й собаче м’ясо стало делікатесом". Навіть король Англії Едуард II голодував разом із підданими.
Холод і вологість породили хвороби — пневмонію, бронхіт, туберкульоз, — що косили людей до 1322 року.
Та це було лише прелюдією до справжнього жаху. У 1346 році хан Джанібек, наче вісник апокаліпсиса, привіз із собою чумні бактерії. Під час облоги Кафи його армія, використовуючи мертвих як зброю, катапультувала заражених чумою воїнів за стіни міста. Генуезькі купці, в паніці тікаючи на кораблях, рознесли смерть по Європі. Так почалася Чорна смерть — друга пандемія чуми, що лютувала з 1346 по 1353 роки, лишаючи осередки зарази аж до XIX ст.
Ця пошесть, наче демон, пожирала все на своєму шляху. Люди, вкриті гнійними наривами розміром з яблуко, корчилися від лихоманки й блювоти, вмираючи в агонії. Чорна смерть забрала близько 200 млн життів, скоротивши населення світу на 22%. Європа й Азія знекровилися, а відновлення чисельності тривало понад три століття.
Дві світові війни та пандемія іспанського грипу (1914–1945 рр.)
За кілька століть людство знову опинилося в горнилі безпрецедентних катастроф, що потрясли основи світу.
У 1914 році Перша світова війна, наче буря, розірвала Європу, принісши смерть і руйнування завдяки новітнім знаряддям — артилерії, танкам, авіації та отруйним газам. Чотири могутні імперії — німецька, австро-угорська, османська та російська — розпалися в попелі, а понад 14 млн душ, воїнів і цивільних, загинули в цьому вихорі.
Не встиг світ оговтатися, як у 1918 році пандемія іспанського грипу, наче невблаганний жнець, прокотилася планетою. Від 17,4 до 100 млн людей — 0,9–5,3% населення Землі — стали її жертвами. Молодь, ослаблена недоїданням, тіснотою шпиталів і поганою гігієною, гинула найшвидше.
У 1930-х роках Велика депресія, подібно до економічного мороку, скувала світ. Виробництво впало, безробіття охопило мільйони, голод і банкрутства стали буденністю. Ця криза оголила крихкість людських суспільств.
Та найстрашніший удар завдала Друга світова війна, що спалахнула в 1939 році. Найкривавіший конфлікт в історії забрав десятки мільйонів життів, обернувши Європу на руїни. Геноцид, масові вбивства та ядерна зброя, що вперше розірвала небо, позначили цю війну як вершину людської трагедії.
На жаль, попри усі труднощі, яких зазнало людство через помилки, деякі з них ускладнюють життя і досі. Війни, хвороби, шкода екології – усе це знецінює пережите нашими предками й попри усі намагання, підвищує ймовірність повторення темних часів. Можемо лише сподіватись, стукати в зачинені двері й прагнути бути почутими, адже, як відомо, коли даєш волю злу, рано чи пізно воно поглинає навіть того, хто намагався з ним помиритись…
Також дізнавайтеся, як звучить космос. Ці звуки викликають мурашки 🥹
