Ліна Костенко: досьє на легендарну українську поетесу, яка в молодості любила одружених чоловіків

Життя, творчість та чоловіки Ліни Костенко

Професія: поетеса, письменниця
Дата народження: 19 березня 1930 року
Вік: 95 років
Знак зодіаку: Овен
Місце народження: Ржищів, Україна
Найкращі роботи: "Берестечко", "Маруся Чурай" та "Записки українського самашедшого"
Сімейний стан: вдова
Нагороди: Лауреатка Державної премії імені Тараса Шевченка, Золота письменниця України, Орден Почесного Легіону та Почесна громадянка Києва

19 березня святкує день народження видатна українська письменниця, поетеса-шістдесятниця та класикиня літератури Ліна Костенко. Вона не користується соціальними мережами й не веде блогів, проте її слова продовжують жити в цитатах, а ім’я незмінно входить до списків найвизначніших українців. Розповідаємо про її дитячі роки, дисидентську діяльність, скандальні історії кохання, принципову відмову від державних нагород і літературне життя.

Біографія

Хто така Ліна Костенко? Вона видатна українська поетеса, прозаїк і публіцистка, одна з найбільших постатей в українській літературі XX століття. Народилася 19 березня 1930 року на Київщині. Її дитинство припало на роки Другої світової війни.

Костенко стала відомою завдяки своєму поетичному стилю, який поєднує класичні традиції з модерними напрямами. Впродовж своєї кар'єри поетеса стала активною учасницею дисидентського руху, за що на багато років була виключена з літературного процесу. Ліна також писала про Чорнобильську катастрофу й загалом була однією з небагатьох, хто регулярно відвідував зону відчуження. Її творчість відзначається глибоким патріотизмом, філософськими роздумами, а також відвертістю та сміливістю в оцінці соціальних і політичних процесів.

Дитинство та освіта

Де народилась Ліна Костенко? Майбутня майстриня слова з'явилася на світ у 1930 році в місті Ржищів. Її батько, Василь Костенко, був педагогом і знавцем мов, самостійно вивчивши дванадцять із них. Він викладав майже всі предмети в місцевій школі. Та у 1936 році його звинуватили у "ворожій діяльності" й засудили до десятирічного ув’язнення в концтаборах. Згідно з легендою, коли до їхнього дому прийшли енкаведисти з обшуком і запитали, де схована зброя, він лише посміхнувся та вказав на колиску, де спала маленька Ліна, відповівши: "Ось тут".

Через кілька років сім'я переїхала до Києва та оселилася в робітничому селищі на Трухановому острові. Ліна навчалася в школі №100, але в 1943 році разом із селищем її спалили. Ці події вона пізніше відобразила у своєму вірші "Я виросла у Київській Венеції". Після цього майбутня поетеса продовжила навчання в школі №123 на Куренівці.

Ліна Костенко розпочала свій творчий шлях у літературній студії при журналі "Дніпро", яку курував Андрій Малишко. Уже в 16 років її твори почали з'являтися у друкованих виданнях. Після успішного закінчення школи вона вступила до Київського педагогічного інституту імені Горького (нині – імені Михайла Драгоманова), а згодом продовжила навчання в Московському літературному інституті Горького.

Кар'єра та діяльність

Ліна Костенко була однією з найяскравіших постатей серед молодих українських поетів, які заявили про себе наприкінці 1950-х та на початку 60-х років. Її творчість, як і рух шістдесятників загалом, відзначалася новаторськими художніми підходами, сміливими експериментами та глибокою критикою влади.

Її перші поетичні збірки — "Проміння землі" та "Вітрила" — викликали значний інтерес як серед читачів, так і в колах літературних критиків. А третя збірка, "Мандрівки серця", видана у 1961 році, закріпила за Костенко репутацію зрілої поетеси, поставивши її ім’я серед провідних майстрів українського слова.

На початку 1960-х років вона брала участь у літературних вечорах Клубу творчої молоді в Києві. Але вже в 1961 році почалися звинувачення в її бік — її дорікали за "аполітичність". Саме тоді було зупинено роботу над екранізацією її сценарію "Дорогою вітрів".

8 квітня 1963 року секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба на офіційній нараді звинуватив Костенко та інших молодих поетів у "формалістичних викрутасах", що стало сигналом до репресій проти шістдесятників. У тому ж році з друку було знято її поетичну збірку "Зоряний інтеґрал", а ще одну – "Княжа гора" — вилучено ще на етапі верстки. Через жорстку цензуру в Україні її твори майже не публікувалися, проте їх можна було знайти в чехословацьких журналах і польських газетах, а також у самвидаві. 

У 1968 році вона виступила на захист В’ячеслава Чорновола, написавши кілька листів у відповідь на дискредитацію його особи в газеті "Літературна Україна". Після цього радянська преса на довгі роки замовчала її ім’я. А самій Ліні довелось майже 16 років писати "в шухляду".

У 1973 році Костенко потрапила до списку небажаних авторів, який склав секретар ЦК КПУ з ідеології Валентин Маланчук. Лише після його відставки, у 1977 році, побачила світ її збірка "Над берегами вічної ріки". А в 1979-му, завдяки спеціальному рішенню Президії Спілки письменників України, був опублікований її історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який шість років пролежав без руху. За цей твір у 1987 році Костенко отримала Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка.

У наступні роки вона видала ще кілька поетичних збірок. Однак справжній ажіотаж викликала поема "Берестечко", видана 2010 року. Вона мала 14 тисяч примірників. Тим часом збірка "Гіацинтове сонце", вийшла тиражем у 5 тисяч.

2010 року Костенко презентувала свій перший прозовий роман "Записки українського самашедшого". Попит на книгу був настільки високим, що у книгарнях виник дефіцит, а в Мережі з’явилися піратські копії. На початку 2011 року письменниця розпочала тур-презентацію книги, відвідавши Київ, Рівне та Харків. Усі заходи пройшли з аншлагами, але охочих потрапити на них було більше, ніж могли вмістити зали.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка "Річка Геракліта", що містила як уже відомі твори, так і 50 нових віршів. А у 2012 році у видавництві була опублікована збірка "Триста поезій. Вибране".

9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії "Є поети для епох", присвяченої Ліні Костенко. Автором книги став Іван Дзюба.

Найкращі вірші Ліни Костенко

Ліна Костенко — одна з найвизначніших поетес України, чиї вірші надихають, пробуджують думки та залишають слід у серцях читачів. Серед її найкращих поезій варто згадати:

• "Крила" — символічний твір про свободу та силу духу

• "Життя іде і все без коректур" — роздуми про швидкоплинність часу та відповідальність за власні вчинки.

• "Маруся Чурай" — історична поема про кохання, зраду та долю України.

• "Страшні слова, коли вони мовчать" — поезія про вагу слова та непростий шлях.

• "Не треба думати мізерно" — заклик до гідності та впевненості в собі.

Бібліографія та переклади творів

Список видань:

• "Проміння землі" (1957)

• "Вітрила" (1958)

• "Мандрівки серця" (1961)

• "Зоряний інтеграл" (1963)

• "Княжа гора" (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)

• "Над берегами вічної ріки" (1977)

• "Маруся Чурай" (1979, перевидання 1982, 1990)

• "Неповторність" (1980)

• "Сад нетанучих скульптур" (1987)

• "Бузиновий цар" (1987) — для дітей

• "Вибране" (1987)

• "Інкрустації" (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)

• "Берестечко" (1999, перевидання 2007, 2010)

• "Гіацинтове сонце" (2010)

• "Записки українського самашедшого" (2010)

• "Річка Геракліта" (2011)

• "Мадонна перехресть" (2011)

• "Триста поезій. Вибрані вірші" (2012)

Твори Ліни Костенко були перекладені на англійську, польську, білоруську, естонську, ерзянську, італійську, німецьку, словацьку та французьку мови. Зокрема, її поезію польською перекладали Флоріан Неуважний і Лешек Енгелькінг. А українська письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася її творчістю й присвятила Костенко три вірші.

Особисте життя

Особисте життя Ліни Костенко залишається в тіні її творчості. Та відомо, що воно було доволі бурхливим та дещо скандальним.

Її першим коханням та чоловіком був поляк Єжи-Ян Пахльовський, з яким Ліна Костенко познайомилася під час навчання в Московському літературному інституті. Молоді люди мріяли про одруження, однак їхнім планам заважав закон, що забороняв шлюби між громадянами Союзу та іноземцями. Відмовитися від радянського громадянства означало б бути визнаним зрадником Батьківщини. Лише в 1954 році цю заборону скасували, і пара офіційно уклала шлюб. У них народилася донька, однак уже за два роки подружжя розійшлося через несумісність характерів.

У 28 років Ліна Костенко почала зустрічатися з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем. Він був старшим за неї на два десятиліття, а ще мав дружину та сина, що спричинило осуд з боку суспільства. Та згодом їх роман скінчився — Костенко закохалася в іншого чоловіка, який також був одружений.

Її другим чоловіком став Василь Цвіркунов — керівник кіностудії імені Довженка. Їхня зустріч відбулася у 1963 році, коли Ліні було 33, а Василю — 46. Він мав дружину та дітей, вона — доньку і роман із Добровольським. Її почуття відбилися у віршах:

"Думка моя, переплакана двічі,
може дивитися людям у вічі.
Грішниця я. Полюбила чужого.
Долі моєї пекуча жого!
Буде гроза! Потім буде тиша.
Жінка твоя. Але я твоїша…"

Попри засудження з боку суспільства, Ліна Костенко та Василь Цвіркунов одружились. Пара прожила разом 25 років, аж до смерті чоловіка. У цьому шлюбі народився син. Біографи зазначають, що цей союз став для поетеси джерелом душевного спокою. Попри серйозне фронтове поранення, ампутацію ноги, Василь і Ліна багато подорожували Україною, разом долаючи труднощі, зокрема й періоди безробіття.

Ліна Костенко має двох дітей: доньку Оксану від першого шлюбу та сина Василя від другого. Оксана Пахльовська стала професоркою, літературознавицею та культурологинею, викладає україністику в Римському університеті La Sapienza. А Василь Цвіркунов-молодший — програміст, живе в США разом із родиною. Також в поетеси є онука  Ярослава-Франческа Барб'єрі, яка навчалася в університетах Рима та Сорбонні, а також здобула дві магістерські ступені в London School of Economics and Political Science та Оксфорді.

Ліна Костенко і війна

Дитячі роки Ліни Костенко припали на період Другої світової війни. Хоча сама поетеса рідко згадує про це, у її віршах можна знайти образи "балетної школи" на замінованому полі та "дитинства, вбитого на війні".

Коли ж у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, Костенко несподівано з'явилася на публіці під час отримання Ордена Почесного легіону Франції. Вперше за 12 років вона дала інтерв’ю телеканалу "Київ", де зізналася, що продовжувала писати, навіть коли під Києвом точились запеклі бої, а ранками лунали вибухи.

Відзнаки та нагороди

• Почесна професорка Національного університету "Києво-Могилянська академія", почесна докторка Львівського національного університету та Чернівецького національного університету

• Лауреатка Державної премії імені Тараса Шевченка

• Лауреатка Премії Антоновичів

• Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги

• Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000).

• Відзнака "Золотий письменник України"

• 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону

• Почесний громадянин Києва

Цікавий, але маловідомий факт: у 1967 році Ліну Костенко висували на здобуття Нобелівської премії. Вона потрапила до списку з 70 номінантів, серед яких були також Павло Тичина та Іван Драч. Інформація про це стала відомою лише у 2017 році, коли Шведська академія наук розсекретила відповідні документи — адже архіви Нобелівського комітету залишаються конфіденційними протягом 50 років.

А під час президентства Віктора Ющенка Костенко відмовилася від звання "Герой України". Її відповідь на пропозицію нагороди — "Політичної біжутерії не ношу" — стала відомим афоризмом.

Ліна Костенко зараз

У липні 2022 року журналісти мали змогу поспілкуватися з Ліною Костенко кілька хвилин. Коли її запитали, чи вилікувалася українська нація від тих хвороб, про які вона часто писала, письменниця відповіла негативно. А на питання про нові книжки вона анонсувала три видання, сказавши, що е буде не одна книга, а кілька. 

За словами друзів Костенко, вона майже не відходить від свого комп'ютера, активно спілкується з рідними та слідкує за політичними подіями. А ось на публіку поетеса майже не виходить.

Цікаві факти

У дитинстві Ліна Костенко мріяла стати льотчицею. Одного разу вирішила випробувати себе в стрибку з парашутом: узяла мамину стару парасольку, зняла чорну тканину, адже парашут, як вона його уявляла, мав бути білим, і натягнула на каркас простирадло. Піднялася на горище, відкинула драбину й стрибнула… Падіння було болючим, але вона не заплакала.

Коли Ліні виповнилося 11 років, почалася Друга світова війна. Ці події залишили глибокий слід у її пам’яті та відобразилися у творчості.

Її дитинство ускладнило ще й те, що вона мала тавро "дочки ворога народу". Її батька, Василя Костенка, талановитого педагога й поліглота, який володів 12 мовами, у 1936 році засудили до 10 років ув’язнення в таборах.

Свій перший вірш Костенко опублікувала, коли їй було 16 років. З того часу й почалась діяльність поетеси.

У радянські часи вона активно підтримувала дисидентський рух, через що її творчість потрапила під заборону. Вона була виключена з літературного процесу на 16 років, а її твори не друкували в Україні. Як протест проти жорсткої цензури поетеса навіть оголосила голодування.

Після аварії на Чорнобильській АЕС Ліна Костенко стала єдиною українською письменницею, яка протягом майже 20 років регулярно відвідувала зону відчуження та присвятила цій трагедії свої твори.

За свої заслуги вона була відзначена почесного звання професора Києво-Могилянської академії, а також отримала звання почесного доктора Львівського та Чернівецького університетів.