Розлучення очима суспільства: чому жінку засуджують, а чоловіка жаліють?
Пояснення з точки зору психології
Розлучення — болюча тема для кожного, хто переживав розрив стосунків із коханою людиною. Ми вже розповідали про 9 кроків, які треба пройти, щоб повністю пережити цей досвід і рухатися далі. Сьогодні поговоримо про те, чому суспільство засуджує жінок за розлучення і хто отримує більше переваг у шлюбі — чоловік чи жінка.
У цьому питанні розбираємось разом з психологинею Оленою Шпундрою. Відповідями на питання ділиться “Ліза”.
“Одна моя подруга, ділячись подробицями про свій шлюб, сказала, що ніколи не розлучиться. Тому що розлучитися для неї рівносильно визнати себе невдахою. У тому, що створила та не зберегла. У тому, що не змогла одразу вибрати чоловіка, разом із яким буде добре і через 10, і через 20 років життя”.
Коли люди говорять про розлученого чоловіка, досить часто можна почути про емпатію та слова співпереживання і навіть співчуття до бідолахи. Мовляв, “До чого вона його довела!”, “Бідний чоловік”, “Залишати дітей без батька — де таке бачено!” — ви ж розумієте, що це далеко не повний перелік із того, що можна почути у бік жінки, яка подала на розлучення, “не зберегла сім’ю”. І байдуже, навіть якщо ініціатором розлучення був сам чоловік.
Суспільство звикло, що всю відповідальність за сім’ю й дітей несе жінка: жінка має бути прекрасною матір’ю, турботливою дружиною, хорошою на кухні, й до того ж богинею в ліжку! Тому, коли врешті такий шлюб закінчується, частково через те, що нести всю родинну та побутову відповідальність виснажує, суспільство не готове визнати провину чоловіка натомість продовжуючи звинувачувати жінку, вішаючи на неї всі гріхи.
Фільм “Human” та актуальні питання
У документальному фільмі Human (2015) режисера Янна Артюса-Бертрана приблизно 2 тисячі людей із 60 країн діляться своїми думками про кохання, сім’ю, розлучення, життя, смерть, бідність, війну та інвалідність, відповідаючи на запитання ведучого.
У фільмі ми не чуємо самих запитань, лише відповіді. Обличчя людей показані великим планом, але ми не знаємо їхніх імен, країн, віку, фізичного чи соціального статусу. Іноді можна розпізнати мову, приблизно визначити вік, почути ім’я або вгадати країну чи подію за розповіддю. Деколи людина сама згадує свою професію абощо. Час від часу показують також учасників, які слухають відповіді інших.
Історії, розказані жінками
Жінка з однієї зі східних країн розповідає, що її чоловік завдав їй кількох ударів ножем, коли вона повідомила про бажання розлучитися. Це була людина, яку вона кохала, з якою прожила 10 років і народила дітей. Але він напав на неї з ножем лише тому, що її почуття згасли. Ця подія стала для неї одночасно кінцем, але разом з тим, і новим початком.
Жінка з Африки поділилася досвідом про розлучення з чоловіком після 20-річного шлюбу через його заборону працювати.
Ще одна жінка з вишуканою британською англійською розповідає, що 19 років прожила в нещасливому шлюбі, та досягнувши 50-річного віку, наважилася на розлучення. Після цього її життя кардинально змінилося, і тепер вона почувається щасливою.
Похила жінка з Казахстану розповідає, як у 19 років її викрали та видали заміж за домовленістю за чоловіка, якого вона вперше побачила на власному весіллі. Хоча вона казала рідним, що хоче навчатися і ще не готова до шлюбу, її бажання проігнорували. Неясно, чи залишаються вони з чоловіком разом, але в її очах відчувається сум за нездійсненою мрією.
Жінка з Сирії, за 40, не обирала собі чоловіка – ним став її двоюрідний брат. Про кохання вона не мріяла, адже шлюб для неї був справою традицій і звичаїв. Через це, коли почалася війна, вона залишила чоловіка в Сирії. Згадуючи це, вона заливається радісним сміхом: «Якби я його кохала, він був би зараз зі мною».
Латиноамериканка через розлучення каже, що змогла відчути себе вільною, але після сказаного одразу бентежиться й відчуває провину.
Гостра тема розриву
Для багатьох жінок у світі розлучення залишається неприйнятним. Не через те, що воно неможливе чи небезпечне, а через величезний суспільний осуд, витримати який наважуються лише найсміливіші. Як і століття тому, на жінку покладається роль берегині сімейного вогнища. Якщо вона розлучається, її звинувачують у руйнуванні сім’ї, неспроможності зберегти шлюб чи виконати свою «місію». Осуджують усі – і жінки, і чоловіки. У нашому суспільстві розлучених жінок часто принизливо називають «розвєдьонками», ніби вони дефектні чи неповноцінні.
Ба більше, сама жінка нерідко звинувачує себе. Розлучення завдає болю дітям, і думка про те, що мати свідомо спричиняє їм страждання, стає для неї нестерпною.
Чому жінки в такому разі бажають шлюбу?
Чому жінки прагнуть вийти заміж, якщо потім можуть страждати, запитаєте ви? У сімейному житті справді є багато позитивного, і розлучення не завжди спричинене поведінкою чоловіка. Однак суспільство влаштоване так, що чоловікам від початку дозволено більше. У шлюбі чоловік звісно втрачає частину свободи та бере на себе більше обов’язків, але йому не доводиться жертвувати кар’єрою чи ставити її на паузу через декрет. Він не втрачає здоров’я та фізичну форму через пологи чи годування, не потребує відновлення. Окрім цього, від нього не вимагається відмовлятися від уваги інших жінок, адже вірність у шлюбі традиційно очікується насамперед від жінки, а не від чоловіка.
Ми досі по-різному ставимося до чоловічих та жіночих зрад. Від чоловіка, що гуляє, суспільство по суті вимагає підтримувати формальну видимість законної сім’ї й не забувати її матеріально забезпечувати. А ось на невірну дружину ставиться тавро «потаскуха», від якого не відмитися,
Діана та Кейт
Коли Кейт Міддлтон, герцогиня Кембридзька, народила свою третю дитину і вже через 7 годин з’явилася перед публікою на високих підборах, із бездоганним макіяжем і в елегантному вбранні, Букінгемський палац чітко продемонстрував, якою має бути ідеальна представниця королівської родини – бездоганною, без жодних проявів слабкості чи попусків до себе.
Незалежно від стану – хвороба, вагітність, старість, горе чи виснаження – королівська особа мусить зберігати бездоганний вигляд. Леді – це та, яка завжди доглянута, одягнена зі смаком і дотримується етикету за будь-яких обставин. Стійкості Кейт можна лише позаздрити, але як на її тлі мають почуватися звичайні дружини та матері? У втомі, з післяпологовими травмами, розтяжками, у плямах від дитячої відрижки, з брудними підгузками в руках і в розтягнутих спортивних штанах чоловіка, бо власний одяг уже не пасує?
Свого часу покійна свекруха Кейт, принцеса Діана, наважилася на розлучення, не витримавши зрад, життя з чоловіком, який її не кохав, постійних порівнянь із Каміллою Паркер Боулз і необхідності вдавати, що все гаразд. За це її критикують і досі – вона посміла «виносити сімейні проблеми на публіку», порушивши неписане правило зберігати гідність за будь-яку ціну.
Кейт поки що несе тягар ідеальної королівської дружини, тоді як Діана відмовилася від цього, хоча її рішення коштувало їй життя. Але повернімося до звичайних жінок.
Сім’я і втрата частини себе
Уявіть ніч, коли немовля заливається криком через жар чи кольки. Хто встає, щоб заспокоїти дитину, вирішити, як збити температуру чи полегшити біль? Які ліки дати? Мама? Жінка, яка, здається, разом із вагітністю пройшла прискорений курс парамедицини?
Сучасні мами часто знаються на медицині не гірше за лікарів. Чому так? Їм це до душі? Чи ця відповідальність просто неминуче лягає на їхні плечі разом із материнством, тоді як від тата чекають лише епізодичної допомоги — або він може спокійно спати, бо «завтра на роботу»? У сімейному житті жінка нерідко відчуває, що втрачає частину себе, а здобуте — статус чи діти — не завжди відшкодовує ці втрати.
“Небагато жінок готові залишатися в межах Мати та Дружина, їм хочеться відкривати себе у межах Професіонал, Людина, Особистість, Жінка.”
На мою думку, міцними залишаються ті сім’ї, де чоловік усвідомлює, що щастя жінки у наші дні давно переросло ніцшеанську формулу «Він хоче». Ми прагнемо пізнавати світ через «Я хочу, я можу, я досягла». І ми, як і раніше, бажаємо сім’ї, але такої, що дає змогу зростати, а не сковує путами «Справжня дружина й мати мусить». Тож, попри всі ризики, ми наважуємося — і вступаючи в шлюб, і обираючи розлучення.
Наступна персонажка коментує:
Мені б не сподобалося бути чоловіком, бо чоловіки мають легке життя. Занадто легка. А легке життя нудне. Їм легко в професії й можливо навіть ще легше ловити свій сентиментальний видобуток. Для жінок все складніше. Але так само є привабливість у тому, щоб досягати своєї мети, попри труднощі. Без сумніву, я волію бути жінкою.
Кожна з нас є жінкою і хоче обирати те, що хоче сама. Одружуватись, розлучатись, але врешті-решт обирати й мати змогу це робити вільно, без примусу й осуду. Адже усякий кінець є також і початком, а в будь-якій історії потрібно вибирати чесно, а не за вказівкою людей. Й нехай ті, хто засуджують, роблять це скільки завгодно, бо ж самі вони занадто боязкі, аби спробувати й отримати власне щастя 😉.
Також дізнавайтеся, як підтримати дитину у випадку розлучення батьків. Що потрібно робити, про що і як з нею говорити — розповідаємо на ХОЧУ!
