Від Бердянська до Голлівуду: 7 найяскравіших ролей Ольги Куриленко, які варто подивитися
Ольга — одна з небагатьох акторок слов'янського походження, якій вдалося уникнути амплуа "красивої картинки" та зіграти у справді глибоких режисерів. Про найкращі її фільми розповідаємо далі
Відома голлівудська актриса та модель Ольга Куриленко народилася в Бердянську, батько рано покинув сім’ю — дівчинку виховували мама й бабуся. Дитинство минуло в комунальній квартирі, грошей не вистачало. Але вже в 16 років Куриленко опинилася у Парижі, за пів року вивчила мову й почала працювати в модельному агентстві. До початку 00-х Ольга встигла зробити вражаючу кар'єру моделі – і почала замислюватися про кінематограф…
Сьогодні ми нагадуємо про найяскравіші ролі Ольги Куриленко. Що подивитися з цією приголомшливою українкою — розповідаємо і показуємо далі на ХОЧУ.ua!
“Підмізинний палець” (2005)
Цей фільм є найдивнішим у кар’єрі Куриленко, і водночас це одна з найкращих її робіт у кіно. Головна роль у “Підмізинному пальці” француженки Діани Бертран не зробила Ольгу зіркою, це станеться через кілька років, у 2008-му – тому зараз фільм сприймається майже як загублений скарб, і тим приємніше знаходити його в кіношних схованках.
Ольга грає дівчину на ім’я Ірис, яка здається надто красивою, витонченою і мрійливою для тієї роботи, яку вона виконує день у день – Ірис миє пляшки на конвеєрі заводу газованих напоїв.
Одного разу героїня Куриленко отримує поріз, кидає завод у портовому місті й знаходить нову роботу – зовсім не схожу на фабричну, і набагато більш відповідну її чуттєвій та творчій натурі. Чим займається Ірис? Експонатами, але не зовсім у музеї. Нічого не зрозуміло? Нічого страшного. Один із найпроникливіших моментів – коли Ірис, перебуваючи в глибокій задумі, раптом починає наодинці з собою тихо співати “Ніч яка місячна”.
“Квант милосердя” (2008)
Ольга Куриленко з’являється приблизно на двадцятій хвилині двадцять другого фільму серії про Джеймса Бонда (і другого з Деніелом Крейгом у головній ролі) — і стає головною прикрасою картини. І якщо сам по собі “Квант милосердя” явно не входить до числа найкращих фільмів про пригоди агента 007, то Ольгу та її героїню Каміллу Монтес можна сміливо назвати однією з найяскравіших дівчат Бонда — поряд з тими, що зіграли, скажімо, Урсула Андресс, Джейн Сеймур, Барбара Бах або Єва Грін.
Отже, Камілла, спекотна красуня з іспанським акцентом (а не з українським, як стверджували злісні критики та заздрісники) за сюжетом є екс-агентом болівійської розвідки. Вона не просто зображує боязку недоторканку, як це робили багатенько з дівчат Бонда – Камілла теж є справжнім бійцем, тому Ользі (яку режисер Марк Форстер вибрав із 400 претенденток) довелося як слід потренуватися перед зйомками.
Куриленко три тижні, з ранку до ночі, репетирувала сцени бійок зі зброєю в руках – а ще Форстер зобов’язав Ольгу переглянути всі попередні фільми «бондіани», тому що та мала необережність чесно зізнатися в тому, що пам’ятає і бачила далеко не кожну стрічку з двох десятків знятих. Куриленко переглянула купку DVD і зробила правильні висновки – саме тому дівчина Бонда зразка 2008 року в її виконанні так не схожа на всіх попередниць.
“Сім психопатів” (2012)
Режисер Мартін Макдонах завжди вирізнявся дещо похмурим почуттям гумору — достатньо згадати його вже класичну стрічку 2008 року “Залягти на дно в Брюгге” або відносно недавні “Банші Інішеріна”, не менш видатний фільм. “Сім психопатів” свого часу не мали такого гучного успіху, як ці дві згадані картини – проте ми маємо справу з чудовою чорною комедією, зухвалою та сміливою, практично без слідів всюдисущої в наш час політкоректності.
Ольга Куриленко цього разу потрапила у чудову компанію справжніх психопатів, учасників цього шоу божевільних і фріків, яких грають Колін Фаррелл, Сем Рокуелл, Вуді Гаррельсон, а також легендарні пенсіонери Крістофер Вокен і Том Вейтс. Ну а що ж Ольга? Вона знялася в ролі сексуальної Анджели, коханки психованого бандита Чарлі (Гаррельсон) і постільної подружки не менш божевільного Біллі (Рокуелл), ледаря, що займається крадіжкою собак.
Анджела примудрялася бути сексуальною і при цьому смішною навіть тоді, коли Біллі щойно всадив кулю їй у живіт. Яким чином? Треба запитати у Куриленко.
“До дива” (2012)
Цього разу Ольга знялася у фільмі Терренса Маліка — знаменитого режисера, який завоював славу ще в сімдесятих роках такими класичними стрічками, як “Пустощі” та “Дні жнив”, а згодом підтвердив свій статус фільмом “Тонка червона лінія”.
На початку минулого десятиліття Малік вирішив зняти експериментальну романтичну драму – історію кохання розлученої українки Марини (Куриленко) та американця Ніла (Бен Аффлек). Герої знайомляться в Парижі, їхньому бурхливому роману не заважає навіть маленька донька (Марина виховує її сама), яка не відходить ні на крок від закоханих. Ніл забирає Марину до Штатів – і їхні стосунки дають тріщину…
Що стосується “експериментальності”, то Малік, звичайно, може захопитися красою кадру, забувши про сюжет і динаміку розповіді. Але річ у тому, що іноді ця сама краса сама по собі розповідає історію – ту, якої немає в рядках сценарію. У підсумку й у будь-якому разі – найкрасивіший фільм у кар’єрі Куриленко.
“Людина, яка вбила Дон Кіхота” (2018)
Ольга Куриленко увійде в історію кіно не тільки (і не стільки) як дівчина Бонда, а й як акторка, яка прикрасила своєю появою в кадрі один із найамбітніших проєктів геніального режисера Террі Гілліама. Ну а оскільки Гілліаму (який свого часу зняв “Бразилію”, “12 мавп” і “Страх і огиду в Лас-Вегасі”) вже далеко за 80, не можна виключати ймовірність того, що “Дон Кіхот” виявиться останньою картиною в його кар’єрі.
Ідея проєкту виникла у Гілліама ще наприкінці вісімдесятих, десятиліттям пізніше він нарешті приступив до зйомок “Людини, яка вбила Дон Кіхота” — у головній ролі тоді почав зніматися Джонні Депп. Але робота так і не завершилася через безліч різних проблем, включаючи повінь, яка знищила апаратуру. Лише у 2016-му зйомки розпочалися знову — цього разу головну роль зіркового кінорежисера Тобі Гріссоні зіграв Адам Драйвер, і роботу над фільмом нарешті вдалося завершити.
За сюжетом, Тобі приїжджає до Іспанії, щоб щвиденько відзняти рекламний ролик – йому на очі дивом потрапляє його давній студентський фільм про Дон Кіхота, і життя вже розпещеного успіхом режисера змінюється найдивнішим чином.
Гілліам вирішив зробити з Куриленко легковажну блондинку, для якої подружня вірність не є чимось обов'язковим – героїня Ольги на ім'я Джекі є дружиною могутнього продюсера, який працює з Тобі, але це не заважає їй спати з героєм Драйвера, коли чоловік подорожує у справах. Правда, чоловік (або просто Бос, його грає Стеллан Скарсгард) має звичку повертатися раніше домовленого часу без будь-якого попередження – і тоді Куриленко та Драйвер блискуче розігрують класичну сценку заскочених зненацька коханців.
“Кімната бажань” (2019)
Хороший сценарій або просто цікава ідея — це вже половина успіху фільму, а початок «Кімнати бажань» Крістіана Волькмана виявляється настільки інтригуючим, що навіть найменш допитливий і байдужий глядач буде захоплений тим, що відбувається на екрані.
Отже, за сюжетом цього найцікавішого трилера в кар’єрі Ольги ми маємо справу з парою закоханих, перекладачкою Кейт (Куриленко) та художником Меттом (Кевін Янссенс). Кейт і Метт переїжджають до нового будинку, величезного старого особняка в глушині штату Нью-Йорк – і дуже скоро абсолютно випадково виявляють, що одне з невеликих приміщень у будинку, немов за помахом чарівної палички, виконує будь-яке матеріальне бажання.
Достатньо вголос назвати бажану річ – і ось, будь ласка, після невеликого стрибка напруги в електричній мережі, мрія стає реальністю. Хоч мільйон доларів готівкою в хрустких пачках, хоч оригінал картини Ван Гога. Однак не дарма у героїні Куриленко з самого початку виникає недобре передчуття…
“Інший” (2025)
Якби подібний фільм 60–70 років тому зняв Альфред Гічкок, то зараз «Інший» вважався б беззаперечною класикою жанру горор, але, на жаль, глядача дедалі важче не просто налякати, а й при цьому здивувати. Проте французький режисер Давід Моро зробив свою роботу на совість – як і Куриленко, яка зображує розгублену і до смерті налякану жінку так, ніби до неї ніхто й ніколи не робив цього перед камерою.
За сюжетом, її героїня Еліс приїжджає в будинок дитинства після смерті матері – мати була дивною жінкою, ще дивнішими були обставини її раптового відходу в інший світ. Будинок тепер зовсім не такий, яким його запам'ятала Еліс – сигналізація всюди, приміщення просто набиті електронікою. Те, що має, за ідеєю, гарантувати спокій, починає діяти на нерви найжахливішим чином.
Раніше ми писали, як знайти фільм за описом. Є кілька хороших варіантів, які можуть стати в пригоді й допомогти швидко знати саме те, що треба. Ділимося порадами та корисними сайтами на ХОЧУ!
