День вшанування Лесі Українки 2025: згадуємо 5 найкрасивіших віршів поетеси, які надихають і сьогодні

Цього дня ми вшановуємо жінку, яка назавжди ввійшла в історію нашої держави та залишила по собі величезний творчий доробок, який окриляє та змушує задуматися про найважливіше й сьогодні...

25 лютого — День вшанування Лесі Українки. Саме цього дня 1871 року народилася поетеса. Ця дата — гарний привід, аби згадати про життя неймовірної мисткині, яка так безумовно та всім серцем любила Україну, на чиїх безсмертних творах виросло не одне покоління. У цій статті ви знайдете 5 найкрасивіших віршів Лесі України (звісно, це дуже суб’єктивно та є питанням смаку), проте вони точно подарують вам естетичне задоволення.

Леся Українка (справжнє ім’я — Лариса Петрівна Косач) — видатна українська поетеса, драматургиня, перекладачка та культурна діячка. Вона стала символом незламності духу, адже навіть тяжка хвороба не зламала її волю до творчості та боротьби за Україну. Її твори, зокрема «Лісова пісня», «Contra spem spero!», «Бояриня», сповнені любові до рідної землі, тем свободи, сили людського духу та національної свідомості.

5 красивих віршів Лесі Українки

Леся Українка зробила величезний внесок у розвиток української літератури, поєднуючи глибокий ліризм із філософськими роздумами та закликами до боротьби. Її слово і сьогодні надихає українців на віру, стійкість і перемогу. Наступні рядки тому підтвердження.

***

Contra spem spero! (лат. Без надії сподіваюсь!)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні! 

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

 Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

***

"Надія"

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені всеодно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

***

“Відповідь”

Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання — то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, —
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в'яне,
Я не зав'яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, —
І спогад любих літ повік не згине.

***

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.

***

“Мріє, не зрадь!”

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя!

Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!

Також не пропустіть добірку інтимної лірики українських майстрів слова. Красиві вірші про кохання ви можете знайти за посиланням.