Зірка "Прикордонників" Ігор Портянко зізнався, чому по-добру заздрить молодим українським акторам. ЕКСКЛЮЗИВ
Прем’єра 24-серійної картини відбудеться 2 грудня о 19.20 на “НТН”
Вже скоро на українському телебаченні стартує серіал “Прикордонники”. З цієї нагоди ми вже поспілкувалися з виконавицею однієї з головних ролей - Анастасією Нестеренко. Тепер же своїми враженнями від знімального процесу ексклюзивно для Хочу! поділився і її колега - Ігор Портянко.
Пане Ігорю, цього разу ви граєте досить серйозного персонажа - підполковника прикордонної академії Якиміва. Розкажіть, будь ласка, про нього.
Це людина, яка віддана військовій службі. Він щиро вірить, що кожен устав написаний кров'ю солдата і не відхиляється від нього ні на крок. Тому у нього постійні конфлікти з новим курсовим офіцером - Іваном Криницьким, який виховує курсантів академії по-іншому: не сидячи за партою, а в польових умовах. А коли його єдина донечка потайки від нього влаштовується в академію психологом, Якимів зовсім розривається на шматки, бо це “не по уставу” - вони не можуть працювати разом в одному учбовому закладі! Але заради щастя Оксани він здатний на все, навіть пожертвувати місцем проректора.
Які риси характеру Якиміва вам зовсім не притаманні?
Правильність та субординація. У звичайному житті я взагалі ненавиджу рамки та обмеження. Щоб зрозуміти цього персонажа, мені потрібно було багато працювати над собою. Водночас мене, як батька, споріднює з ним тепле та дбайливе відношення до доньки. Різниця лише в тому, що в нього донька, а в мене син.
За сюжетом, ваш персонаж Якимів любить собак, але не дуже любить людей. Бо “собака слухає команду, а у людей завжди є своя думка”. А як у вашому житті?
Так, у мене вдома живе німецька вівчарка на прізвисько Баррі. І я її дуже люблю, але людей люблю більше. І взагалі для мене це різна любов: любов до тварини та любов до людини - це не можна рівняти.
Як гадаєте, яке українське кіно зараз потрібно знімати?
Цього ніхто не знає. Але нещодавно возили антрепризу в Харків - просто веселу, легку історію, не про війну. Ви б бачили, як глядачі були вдячні, як їм було потрібно хоч ненадовго вийти з тривожного стану. Вважаю, це потрібно не тільки мирним мешканцям, а й військовим.
Повномасштабне вторгнення відчинило ширше двері для молодих акторів. Наскільки вони здатні скласти гідну заміну тим акторам, чиї імена сьогодні відомі всім?
Зараз дуже багато талановитої молоді і, дай Боже, щоб у них все вийшло - щоб вони розвивалися в професії, набували необхідного досвіду. Але вони не складають якусь заміну відомим зіркам. Ну не може 20-річний актор складати заміну 50-річному, оскільки ми працюємо на різних ділянках - я граю його батька, а він - мого сина. Це не заміна - це доповнення.
Молодим акторам тільки досвід допомагає. Їх переваги - їхня енергія та оптимізм, а також багато можливостей, яких у нас не було раніше. І тут у мене виникає така добра заздрість, що у них зараз є можливість працювати з західними кіно- і театральними режисерами.
Через стрес та тривогу чимало українців скаржаться на погану памʼять, яка для актора дуже важлива при вивченні ролі…
Пам’ятаю свій стан на початку повномасштабного вторгнення, коли понад як пів року не міг ні на чому сконцентруватися (навіть фільми не міг дивитися), тому добре розумію цю проблему. Але якщо вона стає на заваді твоїй професії - ти не маєш права розслаблятися. Тобі потрібно з цим боротися. І, вивчаючи текст, ти тренуєш пам’ять.
Актори завжди сконцентровані на тому обсязі тексту, який потрібно вивчити для виконання будь-якої ролі і в кіно, і в театрі. Якщо ти професійний актор, то повинен взяти себе в руки та вивчити той текст. І ти не просто запам’ятовуєш слова, а дієш, граєш.
Також після того самого лютого 2022-го багато людей почали відкладати життя на потім, після перемоги. А ви?
Не можна відкладати щось на потім. У нас є минуле, сподіваюсь, у нас буде майбутнє. А життя - це те, що трапляється з нами тут та зараз. Воно продовжується, і ти просто знаходиш речі, які допомагають переживати складні часи.
Також раніше ми опублікували інтерв’ю з резиденткою “Культурного десанту” Lana Rednich. Прочитати його можна, перейшовши до цієї статті.
