"Кожен українець живе глибше": чому татуювання військових і тилу стали новим світовим трендом — тату-майстриня
Коли мистецтво говорить мовою шрамів
Якщо раніше різноманітні татуювання сприймалися як модний аксесуар або прояв бунтарства, то сьогодні вони набувають глибокого, особистого сенсу. Особливо це помітно в Україні, де мистецтво на шкірі стало не модою, а потребою, терапією й способом інтегрувати пережите. Що це означає і як це працює, ексклюзивно для Hochu.ua розповіла тату-майстриня з Києва Дар’я Намьоткіна.
За словами тату-майстрині, на сьогодні українці сприймають малюнки на тілі не як модний “аксесуар”, а як власне право самовиражатися та показувати свій біль і переживання:
Сьогодні татуювання стає способом пережити, проговорити й інтегрувати власний досвід. Світ входить в епоху великої вразливості — війни, травми, переосмислення ідентичності та способу життя. І тіло реагує першим. Люди почали ставитися до шкіри як до щоденника, де можна зафіксувати історію, яку складно вимовити словами.
Часто це не про красу тату — це про цінність досвіду. Про право сказати: “Ось що зі мною сталося”. Особливо в Україні цей тренд став не модою, а потребою — захистом, оберегом, терапією.
Війна як каталізатор нових смислів
Війна “зняла всі зайві фільтри”: татуювання перестало бути символом хуліганства — воно стало голосом людини у світі глобальної нестабільності.
В Європі та США ставлення до українських клієнтів і українських майстрів змінилося. На нас іноді дивляться як на носіїв нового пласту мистецтва, який народився на межі болю й сили. Мене часто питають: ‘Як вам вдається малювати так точно?’ Моя думка, що кожен українець живе глибше, ніж до війни. Татуювання стало способом ‘зміцнити’ себе. Я вважаю, що це тепер, як окремий вид арт-терапії.
Персональний сенс у кожному штриху
Для багатьох клієнтів татуювання — це не просто образ, а символічний код:
Я не відмовляю людей від їхнього вибору. Кожен має повне право робити зі своїм тілом те, що відчуває важливим саме зараз. Для мене важливо допомогти знайти форму, яка резонує з людиною через рік, через п’ять, через життя.
При цьому прямих згадок про травму люди майже ніколи не залишають на шкірі.
Ні, ніколи. Люди рідко хочуть залишати на собі прямі згадки про такі важкі моменти. Натомість вони обирають символи, які несуть позитивний для них сенс: знак, образ, маленький код, зрозумілий тільки їм.
Військові й тил: різні енергії, різні образи
Татуювання у військових має специфічні категорії:
-
координати місця народження або пройденого шляху;
-
знаки підрозділів;
-
символи сили — вовки, птахи, крила, архангел Михаїл, мотанки, прапор і герб;
-
талісмани від близьких.
Військові майже ніколи не говорять довго або багато на сеансах,
Жінки ж приходять із зовсім іншою енергією:
-
мотанки та обереги;
-
ініціали, але шифровані;
-
тонкі написи;
-
великі проєкти на тему сім’ї;
-
вишиванки закодовані;
-
татуювання, яке чоловік хоче зробити після повернення — і вона робить перша, “щоб дочекатися”.
Українська школа тату стає світовим трендом
Європейських майстрів цікавить український підхід не лише через драматичний контекст війни, а й через технічну майстерність та національну стилістику.
Європейських майстрів дуже цікавить наш підхід, але не через драматичний контекст, а через те, що українські тату-артисти технічно дуже сильні. Нас вирізняє те, що ми сформували власну національну стилістику. Наприклад, їх щиро дивують наші тату у стилі вишивки хрестиком, де кожен штрих нагадує справжню нитку. Так само вражають українські мотанки — вони унікальні, впізнавані й мають глибоку культурну основу, якої немає більше ніде. І на майстер-класах мене частіше питають не про травму, а саме про це: як ми робимо настільки чисті та точні лінії; як створюємо ефект “вишиванки на шкірі”; як будуємо композицію у національному стилі так, щоб вона виглядала сучасно. Тобто Європа вчиться у нас майстерності та унікальності, а ми завдяки цьому формуємо нову сторінку українського тату в світі.
Татуювання як мистецтво шрамів
Сьогодні татуювання — це спосіб трансформувати біль у красу:
Татуювання давно стало прекрасним способом перетворити те, що колись не подобалося, на щось красиве і цінне. Це можливість зробити частину тіла не джерелом дискомфорту, а навпаки — гордості. Запит на перекриття шрамів зараз дуже популярний у майстрів у всьому світі. Людям подобається ідея, що можна не ховати шрам, а перетворити його на мистецтво. Це природний, щирий рух — він не про драму, а про бажання почуватися краще у своєму тілі.
Навіть після жахів війни мистецтво може говорити мовою тілесної рефлексії. І ці шрами — не слабкість, а нова форма сили, краси та пам’яті.
А як доглядати за новим тату, ми розповідали раніше. Порадами дерматологів ділимося на сторінках “Хочу!”.
