Довіра та взаєморозуміння: 10 порад від психологині, які навчать чути свою дитину

Слухати та чути — не завжди про одне й те саме, тож варто навчитися розуміти, що саме каже ваша дитина

Вміння чути просто необхідно для того, щоб батьки могли показати дітям їх цінність та побудувати на цьому фундаменті стосунки не тільки з мамою та татом, а й з усім світом.

Як навчитися чути свою дитину: 10 дієвих порад 

Батькам слід вміти бути уважними слухачами, вважає Руслана Мороз, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей» та старша наукова співробітниця УНМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України. Про це пише ТСН.

Психологиня підкреслює, що, хоча, на перший погляд, може здатися, що слухати — це просто, на практиці складнощі можуть виникати на кожному кроці.

Труднощі виникають хоча б через різницю досвіду. Не в тому сенсі, що у когось досвіду "багато" чи "мало" — він просто різний. У кожного свої асоціації, свої знання, а тому — і свої сенси. Ось так і виходить, що ми вживаємо однакові, наче б то зрозумілі для всіх слова, але є ймовірність, що розуміємо їх по-різному. Це наче шістка і дев’ятка — символ один, але дуже залежить, з якого боку на нього дивитися,

Але заохотити дітей до відкритого спілкування та почути їх можна навчитися. Для цього психологиня радить використовувати 10 підказок.

Звертайте увагу на дитину, коли вона починає розмову

В ідеальному світі батьки відкладають всі справи, щоб зосереджено послухати розповідь дитини. В реальному ж буває важко негайно відреагувати, але важливо сказати дитині, що вам справді цікаво дізнатися, що відбулося в улюбленому мультику, але ви послухаєте цю історію за кілька хвилин, коли закінчите справи. Цієї обіцянки варто дотриматися.

Допомагайте дитини розпізнавати емоції та керувати ними

Коли дитина розповідає вам щось, спробуйте розпізнати її емоції та проговоріть це вголос. Якщо ж це буде доречно, то можна запропонувати дитині план дій, коли вона відчуватиме ці емоції знову. 

Коли ми називаємо емоцію дитини, вона усвідомлює, що з нею відбувається. Завдяки цьому дитина навчиться будувати ланцюжок між тим, що сталося, що вона відчуває, між тим, як це описати та що із цим робити. Важливо наголошувати, що всі переживання є нормальними: всі люди гніваються, радіють, сумують, дратуються тощо,

Слідкуйте за своїми реакціями

Почуття дитини зачепити легко, іноді сміх від розчулення малюк може зчитати як висміювання, або ж сприйняти насуплені брови за невдоволення. Тому важливо контролювати свої реакції, щоб їх не можна було б зчитати двозначно.

Не забувайте про різні досвіди

Пам'ятайте, що те, що звичне для дорослої людини, це новий досвід для дитини. Тому, коли малюк емоційно розповідає про щось буденне для вас, не варто казати йому про те, що він надто сильно щось переживає. Для нього це може бути вперше.

Бережіть довіру

Діти діляться з батьками дуже особистими речами, які для них важливі. Однак, якщо батьки розповідають ці речі іншим людям, це може стати для дуже болісним ударом для малюка. Наприклад, якщо хлопчик розповів мамі, що закохався в однокласницю, і потім чує, як мама розповідає це своїй подрузі, це може бути дуже образливо. Для мами це може здатися милою історією, якою вона хоче поділитися з кимось іншим. Однак для дитини це таємниця, яку він довірив своїй мамі, і він може почувати себе зрадженим. Тому важливо бути обережним з тим, що ви розповідаєте іншим про своїх дітей.

Оцінюйте вчинки, а не особистість

Навіть коли поведінка дитини може здатися "поганою", це зазвичай означає, що вона не відповідає очікуванням батьків. На практиці, це може виглядати так: "Мені сумно, що ти не прибрав за собою, як ми домовлялися", замість "Ти завжди лінивий і не виконуєш свої обіцянки". Варто уникати узагальнень, таких як "ніколи", "завжди" і подібних, оскільки вони призводять до загальних звинувачень. Негативне ставлення батьків до особистості дитини може закласти основу для негативного самовідчуття у них, що може супроводжувати їх протягом усього життя і бути дуже важким для подолання.

Пам'ятайте про особисті кордони

Повага до особистих кордонів виявляється у різних повсякденних ситуаціях, наприклад, у тому, як батьки поводяться з особистими речами дітей. Іноді батьки можуть без попередження взяти іграшку і дати її іншій дитині на майданчику. Це може бути спробою виглядати ввічливо в очах інших, але при цьому дитина може відчути, що дорослі вирішують все за неї, а її власні бажання та думки не мають значення.

Допомагайте дитині захищати власні кордони 

Наприклад, якщо вчитель критикує зовнішній вигляд дитини, це може викликати в ній стрес. У цьому випадку важливо підтримати її та показати, що зовнішній вигляд не впливає на успішність в навчанні. Ваша підтримка допоможе дитині навчитися захищати себе у подібних ситуаціях.

Не влаштовуйте допитів

Іноді діти не бажають ділитися своїми почуттями, і це нормально. Кожна дитина має свої особливості, і деякі можуть бути більш закритими, ніж інші. Порівнювати їхню поведінку не варто. Якщо зміни в їхній поведінці вас турбують, варто обговорити це з ними. Але без тиску та примусу.

Показуйте власний приклад

Якщо ви хочете, щоб дитина ділилася з вами своїми новинами, спочатку почніть робити це самі. Це також стосується виконання обіцянок і дотримання домовленостей. Пам'ятайте, що діти більше вчаться з вашого прикладу, ніж з ваших слів.

Раніше ми писали про 7 червоних прапорців, які свідчать про те, що дитині потрібна допомога. Краще заздалегідь знати про них, щоб не пропустити критичний момент.