Я продала його не тільки перед війною, я продала його на другий рік ковіду. Тому що з точки зору комерційної справи було складніше реалізовувати цей проєкт. До того ж були великі обмеження не тільки для власників бізнесу, але й робочої команди. У мене були гарні, юні й талановиті дівчата і я не хотіла примусово робити їм вакцинації. І вони теж не бажали на той момент це робити. Тому, напевно, настав час закрити студію й рухатися далі. І сьогодні можу сказати, що, напевно, таким чином Бог мене відвів. Тому що, якщо б під час війни ми працювали, тоді б я вдесятеро більше переживала, тому що брати відповідальність за чужих дітей – дуже важко. Під час війни я не беруся за все, що стосується дитячих груп з танців. Зараз я не готова реанімувати студію. Я вважаю, що відкрити студію треба в такому місці, де б учні почували себе в безпеці. Зараз у Києві я не почуваю себе в безпеці. Для того, щоб відкрити студію з усіма дозволеними умовами, укриттям, сигналами тривоги треба неабиякі кошти. А просто орендувати приміщення – я це зараз і роблю. Як тренер орендувала на годину, провела заняття і пішла – і мене нічого не турбує,