Ми певні, що деякі з цих шедеврів ви точно ще не бачили!

Джонні Депп — син офіціантки та інженера, взагалі-то мріяв стати рок-зіркою, а не актором. Коли Джонні було 12, мати подарувала йому гітару, а вже в 16 він покинув школу – щоб здобувати славу разом зі своїм гуртом “The Kids”. Але гурт розвалився в середині 80-х, хоча хлопці навіть встигли пограти на розігріві у самого Іггі Попа. Джонні на той час вже перебрався з Флориди до Лос-Анджелеса, де затоваришував з Ніколасом Кейджем — саме Кейдж допоміг Деппу потрапити на проби у фільм жахів "Кошмар на вулиці в'язів".

У кіно Джонні затримався надовго — і тепер, коли нарешті вщух галас із приводу скандального розлучення з Ембер Херд, ми можемо спокійно згадати найзначніші фільми Деппа. Поїхали!

"Що гнітить Гілберта Грейпа" (1993)

Джонні Депп рідко грає звичайних людей, обивателів, в житті яких зовсім нічого не відбувається. Але герой цієї стрічки, цей Гілберт Грейп – саме такий хлопець, і живе він у глухій провінції, в штаті Айова, живе нудно, рутинно і досить безглуздо. Нудно, якщо не вважати, що він має молодшого брата Арні (Леонардо Ді Капріо), у якого розлад аутистичного спектра. Арні мав, за прогнозами лікарів, померти у 10 років, але йому вже майже 18, і тепер лікарі кажуть, що він може померти будь-якої секунди. Ще у Гілберта є дві сестри, і мати, яка шалено погладшала після того, як батько сімейства наклав на себе руки.

Герой Деппа працює в продуктовому магазинчику, іноді він робить доставку в будинок заміжньої жінки старше нього - зазвичай вона замовляє товари, коли чоловіка немає вдома. Але ці відносини для Гілберта – не більше, ніж просто секс. По-справжньому його почуття зачіпає дівчина, яка опиняється в їхньому містечку проїздом.

Багато хто подивився цей чудовий фільм – неспішний, як життя його героїв – лише після того, як Депп та Ді Капріо стали суперзірками. А є й такі, хто не бачив його досі, і це варто виправити. Джонні і Леонардо є приголомшливим екранним дуетом – герой Деппа справді любить брата, але іноді у нього закінчується терпіння, і в такі моменти у глядача здригається серце. Залишається сподіватися, що колись Депп і Ді Капріо знову знімуться разом.

"Мертвець" (1995)

Саме цей фільм зробив Деппа в середині дев'яностих одним із найулюбленіших акторів у шанувальників "кіно не для всіх". Тих самих шанувальників, які за роль Вільяма Блейка в цьому "психоделічному вестерні" Джима Джармуша з радістю готові були вже в двадцять першому столітті пробачити Джонні всі частини "Піратів Карибського моря" разом узяті.

Але "Мертвець" - і справді особливий фільм. І Джонні надзвичайно виразний у ролі цього самого Блейка, повного тезки англійського поета Вільяма Блейка – одного разу герой Деппа зустрівся з дивним індіанцем на ім'я Ніхто, великим шанувальником творчості поета, який на той час уже давно помер… Як вони зустрілися? Взагалі-то Блейк зі свого Клівленда їхав поїздом на край світу, щоб приступити до роботи бухгалтера – але провидіння, зла доля чи щось ще розпорядилися зовсім інакше.

"Страх і відраза в Лас-Вегасі" (1998)

Джонні не просто не міг зіграти погано в цій картині - він не міг дозволити собі навіть зіграти «лише» добре. Річ у тому, що фільм знімався за однією з найкращих книг Хантера Томпсона, журналіста і письменника, одного з найближчих друзів Джонні - і Депп, граючи Рауля Дюка, по суті втілював образ самого Томпсона, скандального, норовливого і непередбачуваного.

Так, у цій нахабній стрічці Террі Гілліама Джонні багато в чому перевершив самого себе – він ексцентричний, має справжній магнетизм, і взагалі образ «інтелектуала-хулігана» пасує йому ідеально. Деппівський Рауль Дюк, за завданням редакції, вирушає з Лос-Анджелеса до Лас-Вегаса – щоб написати репортаж про мотоперегони у пустелі.

Дюк, “професор журналістики”, не шукає легких шляхів. У відчайдушній і безрозсудній спробі чи то “впіймати американську мрію за хвіст”, чи то “втекти від мерзенної реальності” герой Деппа запасається не надто корисними хімічними речовинами та алкоголем – і в машині з відкритим верхом, з магнітофоном для особливої ​​музики, у компанії приятеля Доктора Гонзо (Бенісіо дель Торо) вирушає до Лас-Вегаса.

Готуючись для ролі, Джонні чотири місяці прожив на фермі в Хантера Томпсона - переймаючи його манеру триматися і безліч побутових звичок. Пізніше він навіть позичив у письменника його автомобіль – і їздив у ньому тижнями Каліфорнією. Яскраві гавайські сорочки, в яких Джонні знімався у фільмі, також належали Томпсону.

"Розпусник" (2005)

Якщо говорити про костюмовані фільми, то Джонні Депп чудово виглядав не тільки в одязі пірата - можливо, ще переконливіше актор сприймався в образі Джона Вілмонта, 2-го графа Рочестера, англійського поета другої половини сімнадцятого століття і фаворита Карла II.

Цей фільм пройшов майже непоміченим, тому що залишився в тіні "Піратів Карибського моря" - але він явно вартий перегляду. Роль Вілмонта - ідеального майстра слова і не менш досвідченого ловеласа, ідеально підходила для Джонні. У пролозі стрічки сам Вілмонт попереджає глядача, що він навряд чи буде йому до вподоби – та й не бажає він, граф Рочестер, будь-кому подобатися.

Виходить з точністю до навпаки – попри всю свою пихатість, самолюбування, пияцтво та розпусту, Вілмонт у фільмі диявольськи привабливий. Карл II (його грає Джон Малкович) раз у раз відсилає героя Деппа з Лондона на село – але монарх явно неспроможний довго без нього обходитися. І дуже скоро нам буде ясно, чим він заслуговує на таке ставлення.

"Пірати Карибського моря: Скриня мерця" (2006)

Звичайно, на час появи першої частини “Піратів” у 2003-му Джонні вже був однією з найяскравіших зірок Голлівуду – але популярність Деппа стала просто захмарною після того, як він явив світові свого нового героя, капітана піратської “Чорної перлини” Джека Горобця. Взагалі, Горобець став таким особливим завдяки впертості Деппа та його небажанню йти на поступки. Вже під час перших акторських читань, Джонні спала на думку кумедна думка, що пірати були кимось на кшталт рок-зірок свого часу – і Депп багато в чому змалював свого капітана Джека зі сценічного образу легендарного гітариста “Роллінг Стоунз” Кіта Річардса.

Але, що найважливіше, Депп зробив Горобця досить манерним – з дуже специфічною мімікою, пластикою та дикцією. Режисер і продюсери не могли зрозуміти - чи Джек у виконанні Деппа просто нетверезий, чи він до цього ще й гей. Один із босів студії “Дісней” навіть заявив, що Джонні таким чином “поховає” проєкт – але Депп не здавався і продовжував наполягати на тому, що Джек Горобець має бути саме таким.

Нелегко було вибрати з усіх частин “Піратів” - особливо це стосується перших трьох. Але все-таки другий фільм, “Скриня мерця”, міг похвалитися тим, що його бюджет був майже вдвічі більшим, ніж у першої частини, і хоч і в ньому ще не було чудового камео згаданого Кіта Річардса (який з'явився у третьому фільмі в ролі батька Джека), у "Скрині мерця" практично не було недоліків.

Справді – рідко коли дві з половиною години у кінотеатрі пролітали настільки непомітно. Горобець намагався врятуватися від Дейві Джонса і монстра глибин Кракена, був мало не з'їдений диким племенем канібалів, фліртував з героїнею Кіри Найтлі, Елізабет Суонн - і був авжеж як харизматичний у кожній сцені, навіть якщо ніс якусь нісенітницю і взагалі поводив себе безглуздо. Але роль писалася спеціально для Г'ю Джекмана - і Горобець повинен був бути просто бравим хлопцем, який не відступав від героїчних канонів.

"Похмурі тіні" (2012)

Джонні знявся в безлічі прекрасних фільмів режисера Тіма Бертона - або жахливо смішних (наприклад "Ед Вуд"), або в таких, що вселяли жах ("Сонна лощина" або "Суїні Тодд, демон-перукар з Фліт-стріт"). Але тільки один фільм Бертона з Деппом чудово поєднував у собі обидві ці якості - місцями моторошні, але при цьому дико смішні "Похмурі тіні".

У фільму чудовий акторський склад – від Єви Грін до Мішель Пфайффер, але, звичайно ж, центральним персонажем залишається герой Джонні, дивакуватий вампір Барнабас Коллінз. Барнабас прибув до Америки сімдесятих років з вісімнадцятого століття – вірніше, ні, не зовсім так. Вампір не є ще й мандрівником у часі – просто він двісті років пролежав під землею, заточений у труну, обмотану ланцюгами.

Хто його туди сховав? Це справа рук могутньої відьми Анжеліки Бушар (Єва Грін у своїй демонічній ролі) – і вчинила вона це насправді від того, що Барнабас відкинув її любов. І ось вони зустрічаються знову - а на дворі початок сімдесятих, лісами шастають волохаті хіпі і палаюча буква "M" у назві відомого ресторану швидкого харчування може означати для Барнабаса одне - "Мефістофель", і справді жахати його!

"Мінамата" (2020)

Справжні фотографи, які люблять та знають свою справу, професію – особливий тип людини. І Депп дуже достовірно зобразив цих часто буркотливих, але шалено зворушливих та нескінченно цікавих людей у ​​“Мінаматі”, однієї з найкращих стрісок у його “пізній” фільмографії. А якщо врахувати, що дія відбувається на початку сімдесятих років минулого століття і герой Деппа, звичайно ж, знімає чорно-білу плівку – дивитися фільм ще цікавіше.

Джонні грає реального фотографа, який свого часу співпрацював із журналом “Life”, Вільяма Юджіна Сміта. Під час дії фільму Сміту вже за 50, у нього все більше проблем зі здоров'ям, він багато п'є, але все ще залишається першокласним фотографом – Сміт-Депп готується до своєї ретроспективної виставки, підбираючи фото у затемненій квартирі та слухаючи улюблений джаз. Якось до нього приїжджає знімати рекламний ролик група з Японії – і перекладачці Ейлін Міоко вдається переконати героя Деппа, який став уже майже самітником,аби той вирушив зі своїм фотоапаратом до Японії, до міста Мінамата – де місцеве підприємство зливає токсичні відходи до бухти.

Вражає, як за дві години екранного часу встигаєш прив'язатися до Сміта у виконанні Джонні. Чи то справа в його дідуганському береті, чи то в тому, як Сміт ставиться до свого ремесла і світу взагалі - але коли починаються титри, розумієш, що за всіх часів не вистачає саме таких людей.

Раніше ми ділилися добіркою крутих фільмів , які можна подивитися ввечері разом із подругою. Зберігайте собі список найцікавіших стрічок, під які можна поплакати та від душі посміятися.