"Хороші дівчатка так не роблять": як ця фраза руйнує життя мільйонів жінок

Що таке "образ хорошої дівчинки" та як його позбутися

“Хороші дівчатка не граються у піску”, “хороші дівчатка не заважають татові”, “хороші дівчатка не повинні бігати”, “хороші дівчатка не показують язика”... Скільки правил і настанов у вашому дитинстві починались з фрази “дівчатка так не роблять”? Кожній знайоме це дратівливе поколювання, що виникає, варто лише почути початок цього ніби невинного, але жахливо в’їдливого речення. 

Та чи справді це так? Чи справді ми повинні так багато, і до чого призводить слухняність “хорошої” дівчинки?

"Синдром хорошої дівчинки" — це психологічний термін, який використовується для опису поведінки та емоцій, що проявляються в жінок, які пристосовуються до очікувань оточення (часто на шкоду власним потребам та бажанням). Його також називають “комплексом хорошої дівчинки”, а сам він є досить нещодавнім й з’явився лише у 2008. Уперше згаданий у книзі Беверлі Енґл — терапевтки, яка уже третє десятиліття працює з одруженими парами та жертвами насильства, книга майже миттєво привернула увагу громадськості й уперше офіційно поставила запитання, котре болить усім жінкам: “А ким ми власне є?”.

Кожна людина у своєму житті переживає процес розділення свого “Я” на “реальне” та “ідеальне”. При нормальному та здоровому зростанні, “Я” буде позитивним, однак, у випадку, де для прийняття та схвалення людині потрібно грати роль, “Я” перейде в негативну форму й чинитиме масивний поганий вплив на її життя.

У випадку з вихованням “хорошої” дівчинки, основна проблема полягає в сприянні більше її слухняності та зручності, а не людській доброчесності. Правила цієї концепції самі по собі абсурдні й працюють більше для інших, аніж для жінки безпосередньо. Цей образ формує у жінок внутрішню установку, де бути «хорошою» — це бути схваленою іншими. Такі жінки прагнуть не конфліктувати, завжди намагаються догодити, бояться бути відкинутими, пригнічують власні бажання і почуття, а ще звикають жити за чужими правилами.

Жінка у ролі «хорошої дівчинки» часто не дозволяє собі злитися, сумувати, втомлюватися чи хотіти чогось «егоїстичного». Вона наче постійно грає роль, яка здається прийнятною для оточення. 

А що до неї самої?

Ззовні така жінка може виглядати «ідеальною»: вона допомагає всім, працює понаднормово, намагається бути найкращою мамою, дружиною, співробітницею. Але внутрішньо така жінка часто переживає відчуття порожнечі, емоційне вигорання, злість і образу, які накопичуються, бо власні межі постійно порушуються; труднощі з прийняттям рішень, низьку самооцінку, схильність до маніпуляцій… Усе це, врешті-решт, призводить до вибуху й в певний момент жінка застає себе за думкою: “Як так вийшло?..”, на котру, ненавчена чітко критикувати, не може відповісти. 

Що ж робити?

Психологи пропонують наступне:

• Визнати існування маски — чесно сказати собі: «Я боюся бути неідеальною».

• Навчитися слухати себе — помічати свої бажання, емоції, потреби.

• Дозволити собі бути різною — не тільки доброю і турботливою, але й втомленою, роздратованою, веселою, сексуальною тощо.

• Встановлювати особисті межі — вміти сказати «ні», не виправдовуючись.

• Перестати шукати схвалення — вчитися жити так, як підходить саме вам, а не як очікують інші.

• Звернутися за психологічною допомогою за потреби — бо іноді самостійно вийти з цієї ролі важко.

Жінка, яка звільнилася від ролі «хорошої дівчинки», згодом починає жити автентично, стає чесною та відвертою з собою, з відкритими почуттями, а головне — з правом бути неідеальною. Це не означає стати жорсткою чи байдужою. Це означає бути живою — зі своїми емоціями, потребами та бажаннями. І саме така жінка здатна на справжню близькість, на щастя й на гармонійне життя.

Також раніше ми розповідали дещо цікаве про діснеївських принцес. Які психічні розлади могли у них бути? Що творці закладали в образи головних героїнь усім відомих мультиків? Розповідаємо!