На жаль, уже майже 2 роки про Вілла Сміта насамперед згадують у зв'язку з епізодом на церемонії вручення премії “Оскар” 2022-го. Тоді, як відомо, він із розмаху врізав по обличчю ведучому Крісу Року - після того, як той невдало пожартував з приводу дружини Сміта. Нещодавно з'ясувалося, що насправді Вілл вже
давно не живе з дружиною
– хоч офіційно вони ще не розлучені. Знову почалися пересуди – і знову всі забули про те, який насправді чудовий актор Сміт. Ми не втрачаємо нагоди нагадати про це!
"День незалежності" (1996)
Так, саме з цього фільму почалася світова слава Вілла Сміта – ще б пак, адже “День незалежності” не тільки відродив інтерес публіки до фантастичних фільмів, а й, по суті, став новою моделлю того самого “голлівудського блокбастера”, його наочним прикладом та втіленням . Справді, порівняно з цим кінохітом, приміром, “Чужий” або перші три фільми “Зоряних війн” здаються камерними, витонченими творами, які надто багато уваги приділяють притягнутому за вуха філософствуванню. У "Дні незалежності" все дуже просто - злісні інопланетяни атакують Землю, атакують Нью-Йорк і Лос-Анджелес, злісним інопланетянам потрібно дати здачі, вони отримують своє. Наскільки просто, настільки й видовищно – особливо на ті часи. То що ж у картині робить Вілл і у чому його заслуга?
Зверніть увагу, наскільки шаблонними здаються решта героїв фільму – від президента Штатів до дружини героя Сміта, бравого пілота Стівена Хіллера (до речі, батько Вілла служив у Повітряних силах).Насправді, Сміт у результаті виявляється єдиною нормальною, живою людиною на екрані -протягом усіх двох з половиною годин. Він зупинився приблизно там, де застряг Едді Мерфі - але він не заграє з публікою, не намагається у будь що сподобатися глядачеві, не корчить пику і навіть особливо не вдає з себе крутого. Але чорт забирай, навіть його вуха, що стирчать убік, тільки додають Смітові чарівності – словом, зірка народилася.
Але ж роль капітана Хіллера могла дістатись Ітану Хоуку – проте той вважав сценарій відвертим сміттям. І так, "День незалежності" - фільм вже із зовсім іншої епохи. Якщо порівнювати його з "Не дивіться нагору", позаминулого кіно хітом на схожу тему з Ді Капріо та Меріл Стріп, можна помітити, як змінився кінематограф, як змінилися глядачі, як змінився світ.
"Люди в чорному" (1997)
Після успіху “Дня незалежності” не менш вдалі та касові “Люди у чорному” остаточно закріпили за Смітом статус нової суперзірки Голлівуду. Так, саме тоді, ще до глобального настання ери інтернету, обличчя Вілла стало відоме кожному жителю планети, який мав доступ до відеомагнітофона або кінотеатр у прийнятному радіусі від будинку. Втім, телевізор на той час люди ще теж поки дивилися і читали деяку пресу - словом, після виходу першої і кращої частини "Людей у чорному" його обличчя в темних окулярах було всюди, у цьому сенсі Вілл поступався хіба що "титанічному" Ді Капріо.
До речі, “Люди в чорному” вигідно відрізнялися від “Дня незалежності” тим, що це була не лише захоплююча фантастика за участю різномастих інопланетян та прибульців, це був ще дико смішний та дотепний фільм – який, утім, не скочувався до жанру пародії. Відповідальним за цю пишність був режисер Баррі Зонненфельд, який на початку дев'яностих зняв незабутню «Сімейку Аддамс». Саме Зонненфельд загорівся ідеєю отримати Сміта для дуету з Томмі Лі Джонсом – режисер інтуїтивно передбачав ту екранну магію, яка мала виникнути між ними. Щоправда, спочатку Зонненфельд звернув увагу на актора виключно на вимогу дружини - вона була великою фанаткою телевізійного ситкому "Принц з Беверлі-Хіллз", в якому Сміт знімався тривалий час.
Чи потрібно нагадувати сюжет? Якщо стисло, то нашу планету досить давно населяють інопланетні істоти – їх більше тисячі. Існує навіть спеціальна організація, яка працює з ними – бюро співпраці. Його стильні працівники, зокрема, агент Джей (Сміт) та агент Кей (Джонс), називають себе "Люди в чорному". Вони мають спеціальні девайси, щоб розправлятися з агресивними прибульцями, а ще для того, щоб звичайне населення планети швиденько забувало про швидкоплинні зустрічі з інопланетними гостями.
У тому, як ретельно знімає свої фільми режисер Майкл Манн, його можна порівняти хіба що з Рідлі Скоттом. Ну а чудова біографічна картина, присвячена життю найяскравішої легенди боксу, чемпіону світу у важкій вазі Мухаммеду Алі, є зайвим підтвердженням цього. Звичайно, це насамперед бенефіс Сміта, котрий зіграв у фільмі головну роль. Цією своєю роботою актор досі дорожить і щиро пишається нею – і справа не тільки в тому, що свого часу Вілл цілий рік займався боксом по сім годин на день і посилено вивчав іслам, готуючись до зйомок. Справа в самому Алі, уродженому Кассіусі Клеї – людині, яка цінувалася своїми шанувальниками не лише за спортивні досягнення.
Так, якщо порівнювати "Алі" з культовими "боксерськими" фільмами, з багаточастинним "Роккі" або "Скаженим биком" Скорсезе, то фільм Манна показує дещо ширшу картину світу. Сам Алі був людиною досить складною, безкомпромісною і принциповою – і те, що він зрікся імені Кассіус Клей, назвавши його “рабським”, було лише початком. Бокс був йому не просто способом розбагатіти і прославитися, на рингу Алі був символом пробудження цілої раси. Чи можливо було втілити його образ на екрані, не утрапляючи при цьому у пафос, яким грішить багато нинішніх байопиків? Віллу Сміту це цілком вдалося – і номінація на “Оскар” була зайвим підтвердженням цього.
"Погоня за щастям" (2006)
Ця картина – просто втілення життєствердного голлівудського кіно. "Погоня за щастям" могла бути знята тільки там, у Голлівуді. І повірте, коли виходить так, що всі штампи і кліше подібних фільмів раптом починають чудово працювати, хоча використовуються вже в тисячний раз - значить, фільм вдався, і не відзначити це не можуть навіть безнадійні циніки та невиправні скептики.
Насправді сценарій фільму був написаний автобіографічною книгою бізнесмена Кріса Гарднера – так що це не просто рожеві кіношні фантазії. Гарднер у мемуарах детально описував свій тернистий шлях до успіху з самого дна. Тоді він рік, по суті, був бездомним, ночував у найдешевших мотелях, та ще на додачу самотужки виховував маленького сина. Гарднера, який мотається Сан-Франциско і намагається вижити, зіграв Сміт, а його сина Кріса Гарднера-молодшого – справжній син Сміта Джейден, і це його дебют у кіно.
Дует вийшов майже таким самими зворушливим, як колись у Дастіна Хоффмана та Джастіна Генрі у знаменитій “оскароносній” стрічці “Крамера проти Крамера”. Хоча справжній Кріс Гарднер, який брав безпосередню участь у проекті, мав великі сумніви щодо кандидатури Сміта на головну роль. Справа в тому, що бізнесмен судив про акторський потенціал Вілла лише за знайомими йому бойовиками. Але Гарднера, що сумнівався, переконала власна дочка, яка помітила, що якщо Сміт зміг зіграти Мухаммеда Алі, то і з роллю отимістичного невдахи впорається з легкістю. Вона не помилилася у Віллі – роль принесла актору ще одну номінацію на “Оскар”.
Ця картина, яка свого часу стала режисерським дебютом уславленого сценариста та продюсера Аківи Голдсмана (“Ігри розуму”) – найнезвичайніший фільм у кар'єрі Сміта. Справа не лише в жанрі похмурого фентезі, в якому його знято – а це ще та, дуже страшна казка. Звичайно, ми вже переконалися в тому, що Вілл може бути на екрані ким завгодно, від знищувача інопланетян, що нашкодили, до похмільного супергероя (як у фільмі «Хенкок») і легенди боксу – і завжди виглядати при цьому так, ніби йому не звикати, і нічим таким незвичним на знімальному майданчику він не займається. Але "Зимова казка" - дуже дивне фентезі.
Всі "фентезійні" дива фільму обрушуються на глядача найнесподіванішим, непередбачуваним, а іноді й зовсім безглуздим чином - їх чомусь зовсім не чекаєш, як у тому ж "Гаррі Поттері". І тим більше глядач не чекав побачити такого лякаючого, моторошного Вілла Сміта – а грає він цього разу самого Люцифера.
Насправді у Сміта тут не головна роль – насамперед це мав бути бенефіс Коліна Фаррела, який грає віртуозного злодія Пітера Лейка в зимовому Нью-Йорку початку минулого століття. Молода людина, виявляється, пов'язана зі світом демонів і ангелів, і одного разу закохується в прекрасну дівчину Беверлі (Джесіка Браун Фіндлей), яка повільно вмирає від сухот... Але кадри з владним Смітом, що вселяє тваринний страх, затуляють собою все інше - будь-яку романтичну або екшен-сцену у фільмі, і навіть Рассел Кроу, який переконливо зіграв злісного демона, не здаватиметься таким жахливим.
До речі, фільм міг би бути і більш видовищним щодо спецефектів, але бюджет довелося сильно урізати, після того як Сміт і Кроу погодилися взяти участь у проекті – мабуть, їхні гонорари “з'їли” значну частину того, що могло бути по-справжньому вражаючою ”картинкою”.
"Двійник" (2019)
Бойовиків про професійних запеклих вбивць, віртуозних снайперів, які працюють на уряд чи злочинні організації – безліч, екшен-фільмів з елементами фантастики на цю тему теж вистачає. Але чи багато ви знаєте бойовиків, у яких за професійним кілером полює його власний клон, як і годиться, абсолютно ідентичний, лише молодший на тридцять років? І щоб обох суперників у смертельній сутичці грав один і той самий актор?
Саме в такому фільмі цього разу знявся Сміт, і треба віддати йому належне – зі своєю роботою актор упорався практично бездоганно. Отже, за сюжетом "Двійника" Генрі Броган (Сміт),снайпер і співробітник розвідки, збирається піти на заслужений відпочинок. Йому вже за п'ятдесят, до того ж під час свого останнього завдання він влучив у ціль не зовсім так, як збирався. Справа ускладнюється, коли герою Сміта стає ясно, що тоді він усунув людину, яка насправді була не тим, про кого йому розповідало керівництво. Брогана не тільки підставили - тепер за ним ведеться полювання, і вбити його хоче молодий, прудкий, але дещо наївний клон Джуніор (Молодший), точна копія самого героя Сміта, створена з його ДНК кілька десятиліть тому.
Звичайно, простим гримом було не обійтися - і кадри зі Смітом, що зображував себе молодого, були повністю оцифровані. Але ж суть не в тому, скільки зморшок у тебе на обличчі. Справді, зверніть увагу на очі Сміта - у його героя в "природному" віці вони неймовірно сумні та втомлені, у Джуніора - просто втілення молодості. Тут справа не в спецефектах.
Що може бути цікавішим і захоплюючим для вже уславленого і відомого всій планеті актора? Вкотре зіграти чемпіона світу - чи нарешті взятися за дещо обійдений належною увагою у кіно образ спортивного тренера? Тренера, який бачив життя і битого ним у всіх сенсах? Зрозуміло, що Вілл Сміт у свої п'ятдесят з гаком і не мав особливого вибору. Але все ж таки його роль у цій картині – один із найкращих кіношних втілень тих, хто вірить у своїх підопічних і готовий на будь-які жертви заради їхнього успіху у жорстокому світі спорту (поряд із “Крихіткою на мільйон доларів” Клінта Іствуда).
Отже, "Король Річард" Рейнальдо Маркуса Гріна - це ще одна біографічна спортивна драма у кар'єрі Сміта. Але на перший план у цій зворушливій історії виходять не сестри-тенісистки Серена і Вінус Вільямс, одні з найзнаменитіших постатей спорту, а їх батько Річард (Сміт). Саме Річард Вільямс ще до народження дочок склав покроковий план того, як вони підкорюватимуть світ. Ні, герой Сміта не випромінюватиме оптимізм усі дві з половиною години екранного часу. Він страждатиме, він сумніватиметься, але в такі моменти Річарда Вільямса бачитимемо лише ми, глядачі – і це найдостойніші миті кінокар'єри Вілла Сміта. За цю роль актор нарешті отримав минулого року “Оскар” після кількох номінацій – на тій самій злощасній церемонії з биттям пики.
Раніше ми розповідали,
як змінився за багато років
актор і комік Стів Гуттенберг, який зіграв курсанта Магоні у "Поліцейській академії". Він вже давно не той кумедний юнак, однак подивитися усе ще є на що!
