Крістіан Бейл – один із найвідоміших, шанованих, але недооцінених акторів свого часу, як би парадоксально це не звучало. Насправді у Бейла могло бути більше оскарівських статуеток і він міг би бути таким самим загальним улюбленцем, як, скажімо, Ді Капріо. Проте акторові завжди вдавалося бути трохи осторонь галасу та всенародної любові – не дивлячись на одні з найвищих гонорарів в історії та частої участі в блокбастерах.
Син циркової артистки Дженні Джеймс та відомого еколога Девіда Бейла, Крістіан завжди вибирав власний, іноді зовсім непередбачуваний шлях. Тож сьогодні HOCHU.ua згадує найкращі його ролі!
Зараз вже багато кіноманів призабули той факт, що насправді Крістіан Бейл став знаменитим ще в ранньому підлітковому віці - саме після того, як вийшла на екрани ця чудова картина Стівена Спілберга. Варто зауважити, що у випадку з "Імперією.." ми маємо справу не зі Спілбергом "Індіани Джонса" або "Парку юрського періоду", а зі Спілбергом "Списку Шиндлера" - це навмисне суворе, добротне кінополотно, екранізація однойменного роману британського письменника Джеймса Балларда.
Баллард написав "Імперію сонця" 1984-го як автобіографічну книгу. Письменник, син британського дипломата, народився у Шанхаї – і під час Другої світової разом із матір'ю та батьком опинився у японському концтаборі для цивільних. По суті, Крістіан Бейл, якому на момент зйомок виповнилося 12, грав Балларда в дитинстві - і письменнику з самого початку здалося, що обдарований хлопчик дуже схожий на нього в ніжному віці. Насправді Бейл потрапив на майданчик зовсім не за рекомендацією письменника – вимогливий Спілберг відібрав Крістіана із 4000 кандидатур. І не помилився.
Ми бачили безліч талановитих юних акторів – але Бейл був справді особливим. Часто не можна зрозуміти, кого ж він все ж таки грає в "Імперії…" – дитину, яка хоче здаватися дорослою, або навпаки, дорослого, що видає себе за когось малого і нетямущого. Ні те, ні інше – Крістіан грав хлопчика, якого війна надто швидко змусила попрощатися з ілюзіями, іноді такими необхідними.
"Діти свінгу" (1993)
Слова "свінг", "свінгери" та "свінгуючі" в цьому контексті – це зовсім не те, що можуть подумати деякі сучасні читачі і жодного сексуального підтексту тут немає. Свінг у тридцятих роках минулого століття, майже сто років тому, був найпопулярнішою та затребуваною у масах формою джазу – тобто по суті поп-музикою того часу. У Штатах королями свінгу були Гленн Міллер і Бенні Гудман – о, як звучали їхні оркестри, ця приголомшлива, пекуча суміш із труб, саксофонів та кларнетів.
Так от, любити свінг у нацистській Німеччині було, м'яко кажучи, набагато небезпечніше, ніж бути його шанувальником в Америці. Ця музика була оголошена нацистами чужою справжнім арійцям. Отже, клуби, в яких можна було послухати такий джаз і потанцювати під нього, були підпільними – і герой Бейла у цьому фільмі, хлопець із Гамбурга на ім'я Томас Бергер, був гостем якраз таких злачних місць.Разом зі своїми друзями Томас захоплювався американським кіно, британською модою і цілодобово безперервно слухав свінг - поки нацистська машина не взялася за нього всерйоз. У жодній іншій картині персонаж, зіграний Крістіаном Бейлом, не переживав таких разючих і лякаючих трансформацій.
Все-таки ця екранізація роману Луїзи Мей Олкотт, знята у першій половині дев'яностих – на голову вища недавньої спроби 2019-го року. І річ, звичайно ж, не лише у режисерській роботі австралійки Джилліан Арсмтронг. Бейл тут просто дивовижно виглядає в парі з Вайноною Райдер - а грають вони тут не зовсім те, що називається "закоханою парою".
І так, ключове слово тут саме "виглядає". Бейл ніколи після не був на екрані настільки "гарненьким" - це довге волосся, яке його герой Лорі постійно відкидає назад легким рухом голови, ця манера говорити з придихом ... Дійсно, Бейл тут небезпечно балансує на межі “солодощів”, але не дозволяє своєму персонажу перетворитися на карикатуру.
Чи варто згадувати всі радощі та біди, з якими зіткнулися сестри Марч, які дорослішають під час Громадянської війни у Штатах? Безперечно, варто читати і перечитувати книгу Луїзи Мей Олкотт – а цей чудовий фільм вартує перегляду хоча б заради сцени освідчення в коханні героя Бейла до героїні Райдер, Джо Марч. Лорі пропонує Джо руку і серце, та ж відповідає, що ставиться до нього як до друга і брата… Глядачеві помітно, як червоніє, потім блідне нещасний Лорі – ми переживаємо майже те саме.
"Престиж" (2006)
Ця картина – можливо, найскромніший (так-так!) шедевр Крістофера Нолана, одного з найпомітніших, винахідливих та шанованих кінорежисерів двадцять першого століття. Саме так, у плані бюджету "Престиж" зі своїми 40 мільйонами доларів, витрачених на створення, не йде ні в яке порівняння з тим самим "Тенетом", який коштував 200 мільйонів. Звичайно, час і місце дії – вікторіанська Англія кінця ХІХ століття, і глядачеві надається можливість зосередитися на грі акторів, а не на спецефектах. Але той факт, що фільм розповідає історію фокусників-ілюзіоністів (втім, можна назвати їх і справжніми чарівниками) – робить деякі сцени фільму ще більш вражаючими, ніж якісь епізоди з інших стрічок Нолана, що змушують вибухати мозок.
Отже, за сюжетом, два провідні лондонські ілюзіоністи, Альфред Борден (Бейл) і Роберт Енжієр (Х'ю Джекман) – непримиренні суперники, і головною причиною ворожнечі між ними став фокус із телепортацією. Не будемо переказувати всі хитромудрості сюжету – але, ще раз, зверніть увагу на гру виконавців головних ролей (хоч і другорядні ролі у фільмі виконані чудово – а за них відповідали Скарлетт Йоханссон, Майкл Кейн та Девід Боуї). Так, Х'ю Джекман чудовий у ролі Енжієра. Але його герой - аристократичного походження, тому Джекман грав переважно шаблонно і вихолощено. Бейл ж зображає вихідця з низів - у його Бордені, здається, злилися в незрозуміле єдине ціле як найкращі, так і найгірші якості, які можна виявити в і без того непересічній людині.
Нолан спочатку не планував знімати Крістіана в цій ролі, але Бейл, прочитавши сценарій, рішуче наполяг на своїй участі. До речі, Крістіан був єдиним із акторів, хто прочитав оригінальну книгу Крістофера Пріста 1995 року, на основі якої було написано сценарій – хоча Нолан категорично заборонив це робити всім, хто був присутній на майданчику.
Ця стрічка чудового режисера Тодда Хейнса – один із найкращих біографічних фільмів про музикантів, коли-небудь знятих. Крапка. Останнім часом їх знімають багато, і більшість таких фільмів, чесно кажучи, просто не витримує критики. Пафос, що зашкалює і який часто виникає без будь-яких видимих причин, абсолютно шаблонні сцени, образи і навіть суто технічні прийоми – все це може надовго відбити у вимогливого глядача бажання дивитися подібну продукцію. Але "Мене там немає", натхненний піснями та "багатьма життями" Боба Ділана, справжнього музичного генія останніх шістдесяти років – все ще залишається шедевром та практично недосяжним зразком того, як можна і потрібно знімати музичні байопики.
Фільм є не просто прямолінійним переказом біографії великого музиканта. "Мене там немає" - справжнісіньке переосмислення творчої спадщини Ділана і подальша міфологізація найважливіших подій у його житті. Все це включає візуальні фантазії режисера, його ігри з часом і простором - а також війну з будь-якими умовностями.
Ділана грають відразу кілька акторів, зокрема Річард Гір, Хіт Леджер та Кейт Бланшетт. Але Крістіану Бейлу дістався найбільш безкомпромісний Ділан (точніше, його персонажа звуть Джек Роллінс, ви не почуєте імені Ділана в байопіку) – насправді це Боб першої половини шістдесятих, часів "пісень протесту" під акустичну гітару. Але навіть у такому, здавалося б, навмисне “квадратному” образі молодчина Бейл примудрився знайти безліч фарб і відтінків – а одне лише його стримане, але пронизливе виконання під гітару диланівської "The Lonesome Death of Hattie Carol" можна сміливо назвати одним із кращих прикладів тих моментів, коли актори починають співати перед камерами.
"Боєць" (2010)
Поряд із "Рестлером" Даррена Аронофскі, ця стрічка режисера Девіда О. Рассела – одна з найкращих спортивних драм 21 століття. Так, настали нові часи зі своїми віяннями – і "Боєць" вже не нагадує добру казку (як зараз сприймаються, наприклад, перші частини "Роккі"). Немає в ньому і "артистичності" "Скаженого Бика" - "Боєць" знятий максимально реалістично і іноді абсолютно нещадно як до головних героїв, так і глядачів.
Отже, фільм розповідає історію двох братів, захоплених боксом – старшого, якого звуть Діккі (Бейл) та молодшого, Міккі (Марк Волберг). Діккі – місцева знаменитість, гордість міста Лоуелл у штаті Массачусетс. Колись він був досить відомим боксером, і навіть одного разу відправив у нокдаун справжню знаменитість – Шугара Рея Робісона (так, фільм заснований на реальних подіях, і Діккі та Міккі – аж ніяк не вигадані персонажі). Але зараз герой Бейла – наркоман, що опускається все нижче який взявся тренувати свого молодшого брата. Але раз у раз Діккі пропускає тренування, оскільки знаходить більш захоплюючі заняття.
Потрібно бачити Бейла у цій ролі. Найчастіше він виглядає як справжній гопник - смиканий, що постійно висовує язик, кривляється і тараторить без упину усяку дурницю. Але все одно у Діккі є свій шарм - а ще, ви тільки придивіться, він весь час дотримується одного і того ж ритму в розмові та рухах, ніби боксер, що ніколи не сходить з рингу. Це найвищий акторський пілотаж – і за цю роль Крістіан отримав "Оскар". А ця сама роль (заради якої Бейлу довелося помітно схуднути, оскільки грає він не стільки спортсмена, скільки наркозалежного) могла дістатися і Бреду Пітту, і навіть Емінему.
"Амстердам" - це просто злочинно недооцінений фільм того ж Девіда О. Рассела, який мав стати вже якщо не гучним кінохітом, то хоча б картиною, що гаряче обговорюється. Що ж, залишається тільки гадати, чому фільм, у якому знялися, на хвилиночку, Марго Роббі, Аня Тейлор-Джой, Роберт Де Ніро, Кріс Рок, Рамі Малек і навіть поп-зірка номер один планети, Тейлор Свіфт, з тріском провалився у прокаті – іноді кіношні шляхи до успіху та любові глядача бувають аж надто непередбачуваними. Але нас у цьому випадку цікавить ще одна обставина – а саме як Крістіану Бейлу вдалося виділитися навіть на тлі такої зіркової плеяди.
Дія стрічки відбувається в останні дні Першої світової, в 1918-му році - і через роки, в тридцятих. Спочатку ми знайомимося з американським ветераном війни в Європі, доктором Бертом Берендсеном (Бейл) – у нього штучне око замість втраченого на фронті, через каліцтво він змушений носити корсет і постійно приймати болезаспокійливі. Берт на громадянці допомагає таким самим, як він - ветеранам, які, перебуваючи в окопах, не зовсім таким уявляли собі мирне життя після перемоги. Якось до нього звертається за допомогою дочка сенатора, що колись воював із Бертом.
Невідомо, яким чином у Бейла виходить зображати свого героя такими різними фарбами, що погано поєднуються - але в той же час бути настільки цілісним і послідовним. Втім, така й сама стрічка, адже "Амстердам" важко віднести до конкретного жанру – цей фільм може бути моторошним та смішним, гранично реалістичним та фантазійним, і все це буквально в одній сцені. І невідомо, що в картині вражає більше - краса Марго Роббі, що проявилася тут по-особливому, або шрами і загострене почуття справедливості героя Бейла.
Також радимо подивитися щось із
фільмографії Меттью Мак-Конагея
. Ми зібрали для вас 7 його найкращих картин, які можна передивлюватися знову і знову, адже гра Меттью - це справжній шедевр!
