Один із найвідоміших і найулюбленіших акторів Америки (і не тільки), Марк Волберг, колись був досить популярним репером – тоді, на початку 90-х, коли Волберг виступав під псевдонімом Маркі Марк, білий реп був ще досить рідкісним явищем. У Марка було гідне минуле для того, щоб піти в музичні відщепенці. Батьки хлопчика (мати – банківська працівниця, батько – ветеран Корейської війни) розлучилися, коли йому було 11, тому Марк, молодший із 9 дітей у сім'ї, поперемінно проводив час то з мамою, то з татом. У підлітковому віці він мав серйозні проблеми із поліцією. Марк ріс агресивним юнаком, до того ж із расистськими замашками, і невідомо до чого б це призвело, якби молодик не звернув увагу спочатку на музику, а потім на кінематограф.
Сьогодні ми згадуємо його найкращі роботи в кіно. Пристебністься – буде гаряче!
Цілком можливо, що якби у другій половині дев'яностих Волберг не знявся в цьому більш ніж помітному фільмі Пола Томаса Андерсона, визнаного майстра сучасного кіно, його кар'єра склалася б далеко не так вдало. Можливо, Марка досі б сприймали як колишнього репера, який не залишає спроб пробитися у Голлівуді. Втім, Андерсон, який мав у той час за спиною лише один фільм і ще не зняв ані "Нафту", ані "Примарну нитку", теж був новачком - і в цьому фільмі, як в жодному іншому в послужному списку Андерсона і Волберга, відчувається пекуче бажання показати всьому світові, хто чого вартий.
Так, після цієї ролі, юнака на ім'я Едді Адамс, який спочатку миє посуд у нічному клубі, а потім стає порнозіркою, Волбергу вже не треба було нікому доводити, що він – чудовий актор. Більше того, схоже, що про життя американських хлопців кінця сімдесятих років минулого століття, які намагаються досягти успіху в житті, будуть судити багато в чому за цим фільмом і героєм Волберга – а не за стрічками, які вийшли безпосередньо в той час, таким, наприклад, як "Лихоманка суботньої ночі" з Джоном Траволтою.
До речі, цього самого Едді міг зіграти і Леонардо Ді Капріо – але він змушений був відмовити режисерові, бо вже був залучений до роботи над “Титаніком”. Чим же такий гарний Волберг у цій ролі? Та тим, що він, по суті, вивів абсолютно нову породу кіногероя – недолугого, але не дурня, дорослу дитину, але не інфантильного. Бути такою людиною – нелегко, а грати її – ще складніше.
"Відступники" (2006)
Не варто якось по-особливому ставитися до цього поліцейського трилера великого Мартіна Скорсезе лише тому, що за “Відступників” Скорсезе отримав свій єдиний (поки що) “Оскар” як режисер. Цей фільм - не більшою мірою шедевр, ніж "Таксист", "Скажений бик" або "Остання спокуса Христа", але це, проте, чудова картина. Скорсезе зробив геніальний хід – він привів усі свої таланти до спільного знаменника, і, мабуть, навмисно при створенні “Оступників” виступив як режисер-середнячок, який намагається зняти велике кіно.Трюк вдався – фільм справді виглядає, як робота ще не надто маститого режисера, який мало не випадково зняв ідеальний кримінальний трилер.
Звичайно, ми маємо змогу насолоджуватися найсильнішою грою Джека Ніколсона в одній із його останніх значних ролей перед виходом на пенсію, але все-таки “Відступники” – це молода кров. Так, такого відчуття “свіжості” від робіт Скорсезе не виникало з середини сімдесятих – і багато в чому це заслуга акторів молодого покоління, які з'явилися на майданчику. Звичайно, це чудові Леонардо Ді Капріо та Метт Деймон. А ще - не менш приголомшливий Марк Волберг, який так майстерно грає роль "поганого поліцейського", що не збирається ні з ким "сюсюкатися", що починаєш вірити, ніби Волберг заскочив на пару хвилин на знімальний майданчик прямо з поліцейського департаменту, свого основного місцяроботи. Його герой, сержант Шон Дігнам - у результаті виявляється людиною, яка ставить крапку в цій заплутаній історії з "засланими" персонажами в поліції та мафії, і не дарма з перших секунд появи Волберга на екрані хотілося вірити тільки йому.
Звичайно, Марку стало у нагоді те, що сам він у юні роки був далеко не ангелом – і неодноразово потрапляв у поліцейські дільниці з аж ніяк не невинних приводів. Судячи з усього, Волберг був спостережливим молодим чоловіком – а талант і спостережливість іноді творять дива. За цю роль актор номінувався на “Оскар”.
Взагалі-то, Марк Волберг цілком міг би грати в таких фільмах, як "Макс Пейн" до кінця кар'єри, поки дозволяють фізичні дані - аж надто добре у нього це виходить. У героя цього трилера з неабиякою часткою екшна, знятого за комп'ютерною грою, того самого Макса Пейна (Уолберг), колись трапилося страшне горе – у нього, нью-йоркського поліцейського, було вбито красуню-дружину та дитину. Але Пейн (нехай його прізвище і звучить, як "біль") майже не займається тим, що картинно страждає на камеру - ні, з обличчям, що виражає навіть не ненависть, а зневагу і огиду, він методично і без особливого метушіння шукає винних.
"Макс Пейн" часом дуже небезпечно балансує на тонкій межі між похмурим бойовиком - і пародією на нього ж. Але все-таки не скочується в цю пародію – навіть якщо противникам такого жанру дуже хотілося б знущально зареготати. Ні, не вийде - у Волберга та його героя все під контролем. Коли Марк вперше прочитав сценарій, то був у захваті – але відразу ж насторожився, коли дізнався, що основою для пригод його героя послужила відеогра. Потім Волберг захопився роллю - і вважає її однією з найбільш"різких" у своїй кар'єрі.
"Милі кістки" (2009)
Отже, іменитий режисер Пітер Джексон цього разу не звертається до спадщини письменника Толкієна, а знімає трилер, дія якого відбувається в Штатах, у сімдесятих роках минулого століття. І хто б міг подумати, що саме в цьому фільмі Марк Волберг розкриється з іншого боку? Звідки в ньому стільки теплоти, здорового глузду, і звичайних, зрозумілих людських емоцій, цілком обивательських – що робить їх у цьому випадку ще пронизливішими?
За сюжетом, 14-річна дівчинка Сюзі Селмон (Сірша Ронан) росте у міцній та дружній родині з люблячими батьками, Джеком (Уолберг) та Ебігейл (Рейчел Вайс). У неї є молодший брат і бабуся, а ще Сюзі захоплюється фотографією і тільки-но вперше в житті закохується. Але у нещасної дівчинки немає майбутнього – її вбиває маніяк. Тим не менш, це лише початок історії – адже зняв фільм все-таки Пітер Джексон, і ми маємо справу з фентезійним трилером, дуже атмосферним. Сюзі спостерігає за рідними з іншого світу – особливо їй боляче дивитись на героя Волберга, убитого горем і який будує плани помсти.
До речі, робота над фільмом дуже вплинула на Марка – зокрема, на його ставлення до власних дітей (на той момент він був батьком трьох), яке стало набагато трепетнішим, із нескінченними лекціями на тему “не розмовляйте з незнайомими людьми”.
Все-таки це неймовірно важко – у тисячний раз (або близько того), якщо зважати на всіх попередників, взятися за жанр поліцейської комедії і знову розсмішити публіку. Так, режисерові Адаму Маккею, майстру комедії двадцять першого століття, знову вдалося поповнити запаси любителів повторювати кіножарти нижче пояса - а решту просто змусити згадати про те, що в кіно можна просто поржати. Одного разу Маккей вечеряв разом з Волбергом і своїм давнім партнером по майданчику, актором Віллом Феррелом - і помітив, що пара дико смішно виглядає разом. При цьому – і це найцінніше у таких випадках – Волберг та Феррел навіть не намагалися здаватися смішними. У Маккея відразу виникла в голові ідея зняти стару добру комедію про поліцейських, а якщо точніше – про поліцейських-напарників, що нагадують героїв, скажімо, "Смертельної зброї", тільки з величезним знаком мінус.
Вийшло справді дотепно. Не питайте, що там за справу намагаються розслідувати детективи-недотепи, Террі Хойтц (Уолберг) та Аллен Гембл (Ферррел) і які вкрадені 32 мільярди збираються повернути. Головне, що вони напрочуд безглузді кожну секунду екранного часу і в кожній сказаній репліці - адже Волберг, якщо вдуматися, поводиться приблизно так само, як у тих же "Відступниках", та й говорить з такою ж інтонацією. І виходить не верх маскулінності, як там, а справжнє посміховисько - але знаємо про це тільки ми, глядачі. І вдячно сміємось.
"Родина за хвилину" (2018)
Марк Волберг може чудово виглядати в бойовиках, у драмах про спортсменів чи порноакторів, але сімейні фільми з Волбергом – це щось особливе. Безперечно, такий жанр близький акторові. Прямо шкірою відчуваєш, що у подібних картинах Марк не просто чесно відпрацьовує свій гонорар, а намагається зробити щось "понад того" - саме так він завжди грав у своїх найкращих ролях. Мабуть, причина такого підходу – у дитинстві самого Волберга, роках життя у “неповноцінній” сім'ї.
Так ось, "Родина за хвилину" - відмінне кіно для перегляду у колі родичів та одна з найкращих акторських робіт Волберга. За сюжетом, подружжя Піт (Уолберг) та Еллі (Роуз Бірн) збирається усиновити дитину – і підходять до справи дуже відповідально. Вони ховають все спиртне від самих себе, замикаючи його в шафку, вони ходять на спеціальні курси, вони підбадьорюють один одного, коли хтось починає сумніватися, що роль батьків їм під силу. Але трапляється так, що Піт та Еллі усиновлюють не одну дитину, а трьох, і один із них – дівчинка-підліток…
Що найбільше підкуповує у грі Марка в “Сім'ї…”, то це його небажання бути надто “цукровим”, як зобов'язують закони жанру сімейного кіно. Ні, якщо він усміхається, то це щира, навіть вистраждана усмішка, ну а якщо починає злитися і виходити з себе - тут вже не до жартів. Браво.
А ось і він, найкращий фільм із Марком Волбергом з часів “Відступників” - і це ні в якому разі не перебільшення. По-перше, нарешті здається, що актор грає самого себе, без прикрас, і робить це з величезним задоволенням. По-друге, відразу розумієш, що це все ж таки гра, майстерна гра – і стати героєм цього фільму, Стюартом Лонгом, і залишатися ним при включених камерах, вартувало Волбергу великої праці.
Отже, цей Стю Лонг, який спочатку виглядає як сильно пошарпана, сувора рок-зірка, був боксером-аматором, поки у нього не почалися проблеми зі здоров'ям. Стю переживає короткий період духовної кризи (приблизно одну ніч), під час якої напивається на цвинтарі під місяцем, після чого влаштовує бійку зі статуєю Ісуса. Його доставляють у ділянку, після чого герой Волберга вирішує вирушити до Голлівуду і спробувати там щастя – але влаштовується у лос-анджелеський супермаркет та відважує фарш покупцям. У результаті він стає … священиком.
Між іншим, фільм заснований на реальних подіях, і Марк Волберг вклав у нього не тільки душу, а й купу грошей із власної кишені – він виступив ще й як продюсер картини. Дуже шкода, що фільм не мав такого успіху, як свого часу “Рестлер” Даррена Аронофскі з Міккі Рурком – він на те цілком заслуговує.
Раніше ми розповідали про
7 неймовірних фільмів
, за які ми обожнюємо Крістофера Нолана. У його доробку - "Темний лицар", "Оппенгеймер", "Початок" та інші культові стрічки, які зачаровують не тільки сюжетом, а й підбором акторів та зймокою, зокрема. Вони точно варті вашої уваги!
