Вважається, що на Водохреще вся вода у водоймах набуває цілющих властивостей. Тому купатися в ополонці - це оздоровити тіло і дух. Раніше ми розповідали, що з цього приводу думає церква і лікарі, а зараз поговоримо про те, звідки походить цей звичай.

Зараз намагаються заперечити “українськість” цієї традиції, беззастережно називаючи її російською. Однак чи лише українці та росіяни дотримуються подібних занурень в ополонку і чи купалися наші предки на Водохреща 150 років тому, розповідає кандидат історичних наук Юрій Пуківський для localhistory.

Перше Водохреще 1148 року

Це свято називалося ще:  Йордан, Ардан, Водощі. Церква пов'язує обряд очищення водою з хрещенням Ісуса Христа в річці Йордан. Слово “Водохреща” на позначення календарної назви свята зафіксоване 1148 року в Літописі Руському: “У той же час Ростислав [Мстиславич] смоленський попросив дочку у Святослава в Ольговича за Романа, сина свого, до Смоленська. І виведено її з Новгорода-Сіверського в неділю по Водохрещах, місяця січня в дев’ятий день”.

В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадано, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста і хрест з льоду, який обливали буряковим квасом та обкладали ялинковими гілочками.

На Водохреще біля водойми збиралася вся громада. До річки, озера або ставка йшли урочистою процесією. Священник над плесом промовляв молитву, а відтак тричі занурював у воду срібного хреста. Після цього її вважали освяченою. Процес іноді супроводжувався пострілами з рушниць і випусканням голубів, як символ появи Божого Духа.

Посвячена вода вважалася цілющою і зберігалася протягом року. Воду поспішали набрати якнайскоріше. Дівчата вірили, що приваблять щасливу долю і вийдуть заміж, а бджолярі, щоб водилися бджоли.

Традиція купатися в крижаній воді

Зараз цей звичай вважають неукраїнською традицією, запозиченою з російської культури. Насправді купання у водоймах на Водохреще не було поширене на українських етнічних землях. Проте, низка українських народознавців доводить, що традиція купань на Водохреще таки існувала.

Занурення в йорданську ополонку були поширені в центральних та східних областях України. Зазвичай в освячену воду стрибали найсміливіші чоловіки й парубки. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтись від різних хвороб і додати собі сили.

Купання в ополонці фіксували науковці в різних історико-етнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції.

Купатися на Водохреще у різних варіантах присутнє у різних православних народів

На свято Богоявлення у Греції, Болгарії та Румунії, деяких регіонах Македонії, Чорногорії та Сербії є звичай після церковної літургії рушати хресним ходом до найближчої водойми та пірнати у крижану воду.

У Греції свято Хрещення Господнього називають Епіфанією. Урочисте водосвяття  відбувається за участі велелюдного натовпу. У море виходять човни, з одного священник кидає у воду дерев’яний хрест, освячуючи її, а чоловіки з берега стрибають у воду, щоб доплисти до хреста та впіймати його. Це вважають особливим благословенням.

У Болгарії теж існує традиція занурюватися у воду на свято Богоявлення. Його там називають Йордановден. У крижаній воді чоловіки в національному одязі виконують “горо” – традиційний танець-хоровод. За народним повір’ям, у новому році це додає кожному танцівникові здоров’я.

У радянський час багатолюдні водосвяття із процесіями до водойм були під забороною і піддавалися критиці, після того, як 19 лютого 1949 року головна газета союзу “Правда” опублікувала фейлетон Івана Рябова “Саратовська купіль”. Масове купання, що відбулося 19 січня того року на Волзі, “Правда” називала “порнографічним дійством”, “глумлінням з людей”, “обрядом, продиктованим ідіотизмом старого життя”.

Практика купань на Водохреще в Україні набула популярності вже після розпаду Радянського Союзу. Нагадуємо, раніше ми писали, куди подіти тогорічну невикористану воду , набрану на Водохреще. Та чи можна її просто виливати.